Форум Первомайска Николаевской обл.

Объявление

влажность:

давление:

ветер:

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Форум Первомайска Николаевской обл. » История Первомайска » ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕРВОМАЙСЬКОЇ ПЕТЛЮРІВСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ


ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕРВОМАЙСЬКОЇ ПЕТЛЮРІВСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Сообщений 1 страница 4 из 4

1

Мои опасения касаются Форума вцелом. При этом я высказал только вопросы.

Отредактировано Noval (14-02-2018 00:21:13)

0

2

КИРИЛО БОНДАРУК (ОТАМАН ЛИХО) – СОРАТНИК СИМОНА ПЕТЛЮРИ
Публікація присвячена Кирилу Бондаруку (Отаману Лиху) – одному із наймолодших очільників повстанських загонів, що діяли на території Ольвіополя, Голти, Богополя, та окружних селах сучасної Первомайщини і Врадіївщини у період Української революції та національно-визвольних змагань початку ХХ ст.
Ключові слова: Кирило Бондарук (Отаман Лихо), с. Катеринка, Первомайська повітова петлюрівська організація, Голта, Ольвіополь, Південна оперативна округа, командувач повстанськими військами Херсонщини.

Вивчення і реконструкція біографії учасників боротьби за створення Української Народної Республіки (УНР) у складі військових формувань Центральної Ради, Директорії УНР, повстанських загонах нині відновлює історичну справедливість та правдиву історію українського визвольного руху початку ХХ ст.
Основним методом дослідження життєвого шляху відомих історичних персоналій прийнято вважати біографічний. У більшості випадків людина постає не просто складовою картини світу, але й виступає як активний учасник історичних і суспільних процесів.
Територіальні межі дослідження окреслені Південною Україною, яка була простором для отаманщини - найважливішої форми боротьби проти більшовиків у період повстанського руху 1919-1922 рр..
Історична література про життя та боротьбу Кирила Бондарука (Отамана Лихо) представлена мізерною кількістю заміток у пресі, зокрема, про «бандита Лихо», який нищив «вартових революції» у радянський час писав М. Кузнєцов [1]. Українська історіографія містить декілька краєзнавчих робіт М. Ковальчука [2-4], монографію Р. Коваля [5], дослідження Ю. Котляра [6], Є. Шарія.
Кирило Євлампійович Бондарук народився у 1898 р. в с. Катеринці Ананьївського повіту Херсонської губернії. Освіту здобував у місцевій парафіяльній, а згодом земській школі.
У лютому 1917 р. у селі стало відомо про створення Української Центральної Ради і початок формування українських військових підрозділів. К. Бондарук захопившись новиною, поїхав до м. Ольвіополя і виміняв у колишнього жандарма за чотири золоті червінці шаблю та револьвер, придбав військову форму й подався до Умані, де відбувалося формування українських частин [7, с. 67].
В Умані майбутній отаман разом із своїм односельцем С. Доценком вступили до полку імені П. Полуботка і вже незабаром у складі Уманського куреня прибули до Києва, де були зараховані до загону, що здійснював охорону Центральної Ради.
На початку червня 1917 р. відбувся другий військовий з’їзд, під час якого очільники українського уряду проголосили І Універсал. У складі формувань, що охороняли з’їзд знаходився К. Бондарук. Генеральний секретар з військових справ С. Петлюра особисто інструктував варту перед початком, а згодом провів із кожним охоронцем індивідуальну бесіду. Розмовляючи з К. Бондаруком, запропонував йому стати слухачем Першої Київської юнкерської школи імені Б. Хмельницького [8, с. 122].
Перше бойове хрещення К. Бондарук отримав під Крутами у січні 1918 р. Боєм біля станції Крути, розташованої між Бахмачем і Ніжином, керував сотник армії УНР А. Гончаренко. У ньому взяли участь чотири сотні Першої київської юнкерської школи ім. Б. Хмельницького та Перша сотня Студентського куреня Січових Стрільців. На озброєні у них було 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд – гармата на залізничній платформі. В цілому близько 550 військових із яких лише 20 старшин. Їм протистояла 4-6 тисячна армія революційних військ більшовицької Росії на чолі з М. Муравйовим, що складалась з червоногвардійців, солдат-росіян та балтійських матросів у супроводі артилерії і бронепоїзду. В ході бою, що тривав зранку до вечора, українці відбили кілька атак, обидві сторони зазнали чисельних втрат. Піт натиском переважаючих сил супротивника українське військо, забравши вбитих і поранених, відступило до ешелону, що чекав у кількох кілометрах від станції. Руйнуючи за собою залізничну колію, вони рушили в напрямку до Києва і на станції Бобрик об’єдналися з Гайдамацьким кошем Слобідської України під командою С. Петлюри [9, с. 12].
Зупинити наступ переважаючих більшовицьких військ не вдалося. Центральна Рада евакуювалася з Києва і тимчасово зупинилася в містечку Сарни. К. Бондарукові, як і всім, хто залишився живим зі старшого курсу школи імені Б. Хмельницького присвоїли старшинське звання – хорунжий. З цього моменту життєвий шлях і військова кар’єра К. Бондарука переплелись з діяльністю С. Петлюри. В останні дні лютого 1918 р. українські війська повернулися до Києва. Головнокомандувачем коша січових Стрільців був С. Петлюра, а хорунжий К. Бондарук був командиром головної сотні січовиків. Протягом березня 1918 р. К. Бондарук перебував при штабі С. Петлюри як дорадник та старшина з особливих доручень [10, с. 12].
У квітні 1918 р. до влади прийшов і П. Скоропадський якого проголосили гетьманом Української держави. К. Бондарук на службу до гетьмана не пішов. Він перебував у Києві нелегально, і наприкінці жовтня увійшов до складу Українського Національного Союзу мета якого полягала в повалені влади гетьмана. У листопаді 1918 р. група бійців, серед яких був і К. Бондарук, звільнила С. Петлюру, а 13 листопада на підпільному засіданні Національного Союзу було обрано новий уряд України - Директорію УНР.
В період організаційної роботи, пошуку союзників К. Бондарук, супроводжував С. Петлюру, вони відвідали Білу Церкву, де дислокувалися основні частини Українських Січових Стрільців, щоб схилити їх до виступу проти гетьмана П. Скоропадського. Поїздка виявилася успішною – січовики стали надійною опорою Директорії УНР.
У грудні 1918 р. до влади прийшла Директорія УНР. За наказом С. Петлюри, який став Головним Отаманом українського війська, К. Бондарук був призначений політичним дорадником командира Запорізької армії групи генерал-хорунжого М. Омельяновича-Павленка, яка виступила в похід на Південь України [11, с. 13].
В середині березня 1919 р., кінний полк отамана А. Гулого-Гуленка, у складі якого перебував К. Бондарук, відбив у більшовиків Ольвіополь, Богополь і Голту (терени сучасного м. Первомайська) і оволодів навколишніми селами. К. Бондарук побував у с. Катеринка і відвідав с. Велику Врадіївку, де проінспектував повстанські загони К. Колоса – очільника військового загону Врадіївської Хліборобської Республіки [12].
У цей час регулярні частини радянської 15-ї дивізії (пізніше названої Сиваською) разом із загонами чекістів, комсомольців, та загороджувальний загін штабу 45-ї стрілецької дивізії Т. Гуляницького розпочав військові дії проти військ генерал-хорунжого М. Омельяна-Павленка.
Спочатку натиск більшовицьких частин успішно стримувався, однак зрада поплічника К. Колоса С. Мокряка поставила українські частини у вкрай складне становище. К. Колос, знаючи про невизначеність керівника Першого комуністичного партизанського загону Т. Гуляницького, послав С. Мокряка з невеликим кавалерійським загоном на перемовини. Однак, Т. Гуляницький, який на той час визначився з політичними поглядами, схилив С. Мокряка до співпраці із більшовиками. С. Мокряк видав схеми розташування українських сил. Армійська група М. Омеляновича-Павленка була змушена відступити. Кінний полк А. Гулого-Гуленка був розпорошений по різних ділянках фронту, проте його основній частині вдалося прорватися до Савранських лісів – на північний захід від с. Врадіївки. Туди ж з боями потрапив і К. Бондарук із залишками кіннотників «Врадіївської республіки». А уся територія республіки була захоплена радянськими військами [13].
Під тиском переважаючих сил червоних військо Директорії УНР відступало не тільки на Півдні України, а й на інших напрямках. Первомайські чекісти втратили слід свого «підопічного» отамана, за яким полювали із березня 1919 року. Водночас за помешканням його батьків та рідні було встановлено нагляд. Очевидно, за невловимість та шкоду, заподіяну більшовиками, чекісти дали К. Бондарукові псевдонім «Лихо», з яким він увійшов в історію українського повстанського руху [14, с. 15].
Основні українські сили відступили за кордон, однак військові дії на повстанських фронтах України продовжувалися. Отамани – вихідці із народу вели нерівну боротьбу з більшовиками. З славною отаманщиною була пов’язана і подальша діяльність К. Бондарука. У 1919 р. він знаходився на території Польщі при штабі С. Петлюри, а пізніше взяв участь у Першому Зимовому поході Армії УНР (6 грудня 1919 р. – 6 травня 1920 р.).
Центром, який очолив боротьбу українських повстанців, став штаб Головного отамана С. Петлюри у Львові. Тут було розроблено план повалення радянської влади в Україні та проголошення незалежності. Передбачалося до 1 серпня 1921 р. підготувати збройне повстання в Україні; створити Центральний Український штаб збройного повстання на чолі з генерал-хорунжим Ю. Тютюником у Львові; всю територію України поділити на оперативні військово-повстанські округи. Великі сподівання С. Петлюра пов’язував з Південною оперативною округою, яка організовувалася на території Південної Таврії, колишньої Херсонської губернії, та Південного Поділля, де через голод та утиски відбувалися особливо активні виступи селян проти радянської влади [15, с. 15].
Головнокомандувачем Південної оперативної округи було призначено К. Бондарука. С. Петлюра довіряв молодому отаману і враховував, що він родом із Південної України, степові простори йому були знайомі.
К. Бондарук разом із курінним отаманом І. Нагорним – уповноваженим штабу головної розвідки та військовим інструктором трьох повітів: Єлисаветградського, Ананьївського і Вознесенського дісталися Савранських лісів, де дислокувалася повстанська дивізія отамана С. Заболотного.
Зустрівшись із повстанцями дивізії С. Заболотного, К. Бондарук особисто провів інспектування, дав настанови щодо організації полків та штабів повстанських загонів, провів інструктивну нараду з командирами повстанських з’єднань, що дислокувалися у навколишніх повітах.
Поява К. Бондарука на Півдні стурбувала чекістів. Занепокоєння викликала і поява І Нагорного, який був особисто знайомий з генералом-хорунжим Ю. Тютюником. Вже за тиждень переходу ними кордону, голові Первомайської повітової Надзвичайної комісії доповіли: «На території повіту виявлені сліди перебування відомого вам суб’єкта – отамана Лиха…» [16, с. 127].
З огляду на те, що Первомайський повіт знаходився у центрі Південної оперативної округи, К. Бондарук свій штаб вирішив облаштувати саме у місті. Першою квартирою, де базувалися керівники повсталих, був дім Ф. Продана та Л. Остапенка. А основна квартира отамана Лиха знаходилася у непримітному будиночку М. Дануци біля заїжджого двору неподалік від Голти.
К. Бондаруку та І. Нагорному вдалося в Грушівці, Мигії, Сировому, Берізках, Доманівці, Кінецьполі, Голті, Ольвіополі, Богополі створити кілька підпільних груп прихильних до УНР, які були організовані в єдину Первомайську організацію, а отамана Лихо-Бондарука почали називати командуючим повстанськими військами Херсонщини.
Пожвавлення діяльності повстанських сил та повстанського підпілля було помічене чекістами, керівництвом більшовицьких партійних комітетів та осередків у Первомайську. Почалися акції пов’язані із викриттям та знешкодженням контрреволюційних сил повстанців. Одним із перших кроків стала акція зі знищення родини отамана Лиха. Без слідства і суду розстріляли ні в чому не повинних матір Тетяну, брата Тимофія, сестру Наталку з чоловіком. Лише дивом уцілів батько, якого не було вдома, однак від пережитих нещасть став душевно хворим.
Секретар ЦК більшовицької партії Я. Гамарник дав персональне завдання начальнику Первомайського повітового управління Надзвичайної комісії: «Розшукати і захопити живим або мертвим сподвижника С. Петлюри – Бондарука Кирила Євлампійовича – отамана Лиха, уродженця села Катеринки вашого повіту. Можете не церемонитися з родиною. У боротьбі з озвірілими контрреволюційними елементами будь-які засоби гарні…» [17, с. 133].
За отаманом К. Бондаруком розпочалося справжнє полювання. Первомайському повітовому ЧК 28 грудня 1921 р. вдалося заарештувати рідного брата І. Нагорного - Миколу. У січні 1922 р. штаб отамана К. Бондарука з невеликим загоном було відрізано від основних сил повсталих і оточено на околицях Врадіївки. Кільце оточення стискалося із кожною годиною, а сили оточених зменшувалися. Зрештою, повстанців заблокували у центрі села, проте вони продовжували опір. Становище значно ускладнилося, коли важко поранили І. Нагорного і члени штабу втратили багато часу на пошуки надійного місця для його влаштування.
Зрозумівши, що настала критична хвилина, отаман К. Бондарук віддав свій останній наказ: «Друзі! Наказую розосередитися і невеликими групками пробиватися увсебіч, рятуватися від ганьби полону. Після цього розшукуйте один одного на явках, налагоджуйте зв’язки, знову гуртуйтеся. Прощайте, побратими! Не втрачайте надії! Слава вільній Україні!» [18, с. 137].
Однак, все закінчилось трагічно – 8 січня 1922 р. І. Нагорний потрапив у полон, а 19 січня 1922 р. К. Бондарук загинув, намагаючись вирватися з оточення.
М. Ковальчук так описує загибель К. Бондарука: «Сам отаман зумів звалити з коня червоноармійця, який зненацька з’явився у розташуванні оточених, роззброїв його, роздягнув і верхи на його коні у червоноармійській шинелі та «будьонівці» прорвався крізь кілька рядів оточення… Усе сталося так швидко, що, поки розібралися хто це, поки організували погоню, К. Бондарук був уже далеченько. Він гнав коня у напрямку ліска біля хутора Розумовка. Однак кінь виявився із запалом, тому погоня наближалася. Переслідувачі відкрили стрілянину. До ліска отаману, «дотягти» не вдалося. Куля збила його з коня, влучивши у самісіньке серце» [19, с. 137].
У протоколі огляду тіла «бандитського ватажка» було зазначено, що «крім смертельного поранення у спину» під ліву лопатку, на тілі знайдено ще дві рани – у районі правого плеча та у праву гомілку»; «на грудях убитого, під френчем знайдено закривавлену книжечку віршів Т. Шевченка, у якій застряла куля, що пробила серце і вийшла із грудей; ні документів, ні грошей чи цінних речей у вбитого не виявлено». Так на 23-му році життя, загинув Кирило Бондарук – отаман Лихо.
Ліквідація та арешти лідерів повстанської боротьби привели до значного зменшення сітки повстанських осередків на Півдні України. Була ліквідована і Первомайська повітова петлюрівська організація. Постановою колегії Первомайської повітової ЧК 50 осіб вказаної організації було засуджено, 27 найактивніших її членів були розстріляні.
К. Бондарук – отаман Лихо брав участь у знакових подіях Української національно-демократичної революції і був одним із керівників Первомайської повстанської організації. Він загинув у боротьбі за Українську Народну Республіку. Полягти за свободу свого народу вважається в усіх народів за найпочеснішу смерть. Імена отаманів повстанського руху повинні досліджуватися і прославлятися, як приклади патріотизму для нащадків. Саме на таких діячах як отаман Лихо повинна виховуватися історична пам'ять народу і складатися національні традиції [20, с. 26].
Список використаних джерел
1. Кузнєцов М. Вартові революції. Пастка / М. Кузнєцов М. // Прибузький Комунар. – 1974. - № 178 (8418). – 7 листопада.
2. Ковальчук М. Катеринка на Кодимі (Історичні розповіді про виникнення та розвиток села) / М. Ковальчук. – Катеринка-Слов’янськ: ВЦ «Маторін», 2006. – 189 с.
3. Ковальчук М. Хто він, отаман Лихо? / М. Ковальчук // Прибузький вісник. – 1995. – 6, 9, 13, 20, 23 грудня.
4. Ковальчук М. Отаман Лихо / М. Ковальчук // Степове Многоріччя: Літературний альманах. – Миколаїв: Атол. - № 1. - 2008. – С. 65-78.
5. Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії / Р. Коваль. – К.: Правда Ярославичів, 1998. – Режим доступу: http: //unknownwar.info/
6. Котляр Ю. Отаман Лихо в боротьбі за свободу України / Ю Котляр // Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах. Миколаївська область. Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності. – Книга 6. – К.: Світогляд, 2013. – С. 7-30.
7. Ковальчук М. Отаман Лихо / М. Ковальчук // Степове Многоріччя: Літературний альманах. – № 1. - 2008. – С. 67.
8. Ковальчук М. Катеринка на Кодимі (Історичні розповіді про виникнення та розвиток села) – Вказ. праця – С. 122.
9. Котляр Ю. Отаман Лихо в боротьбі за свободу України. Вказ. праця. – С. 12.
10. Там само.
11. Котляр Ю. Отаман Лихо в боротьбі за свободу України. Вказ. праця. – С. 13.
12. Ковальчук М. Хто він, отаман Лихо? – Вказ праця.
13. Кузнєцов М. Вартові революції. Пастка. – Вказ. праця.
14. Котляр Ю. Отаман Лихо в боротьбі за свободу України. Вказ. праця. – С. 15.
15. Там само.
16. Ковальчук М. Катеринка на Кодимі (Історичні розповіді про виникнення та розвиток села) – Вказ. праця – С. 127.
17. Ковальчук М. Катеринка на Кодимі (Історичні розповіді про виникнення та розвиток села) – Вказ. праця – С. 133.
18. Ковальчук М. Катеринка на Кодимі (Історичні розповіді про виникнення та розвиток села) – Вказ. праця – С. 137.
19. Там само.
20. Котляр Ю. Отаман Лихо в боротьбі за свободу України. Вказ. праця. – С. 26.

Дорошенко Оксана Миколаївна,
кандидат історичних наук.
Первомайська міська централізована бібліотечна система,
методист Первомайської міської централізованої бібліотечної системи.

0

3

Оксана Дорошенко
Дякую за дуже цікавий матеріал Вашого дослідження.

0

4

У нашому місті живе внук І. Нагорного, цікавиться, доречі, своїм незламним предком.

0


Вы здесь » Форум Первомайска Николаевской обл. » История Первомайска » ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕРВОМАЙСЬКОЇ ПЕТЛЮРІВСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ