Форум Первомайска Николаевской обл.

Объявление

влажность:

давление:

ветер:

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Форум Первомайска Николаевской обл. » История Первомайска » ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕРВОМАЙСЬКОЇ ПЕТЛЮРІВСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ


ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕРВОМАЙСЬКОЇ ПЕТЛЮРІВСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ

Сообщений 1 страница 6 из 6

1

Мои опасения касаются Форума вцелом. При этом я высказал только вопросы.

Отредактировано Noval (14-02-2018 00:21:13)

0

2

КИРИЛО БОНДАРУК (ОТАМАН ЛИХО) – СОРАТНИК СИМОНА ПЕТЛЮРИ
Публікація присвячена Кирилу Бондаруку (Отаману Лиху) – одному із наймолодших очільників повстанських загонів, що діяли на території Ольвіополя, Голти, Богополя, та окружних селах сучасної Первомайщини і Врадіївщини у період Української революції та національно-визвольних змагань початку ХХ ст.
Ключові слова: Кирило Бондарук (Отаман Лихо), с. Катеринка, Первомайська повітова петлюрівська організація, Голта, Ольвіополь, Південна оперативна округа, командувач повстанськими військами Херсонщини.

Вивчення і реконструкція біографії учасників боротьби за створення Української Народної Республіки (УНР) у складі військових формувань Центральної Ради, Директорії УНР, повстанських загонах нині відновлює історичну справедливість та правдиву історію українського визвольного руху початку ХХ ст.
Основним методом дослідження життєвого шляху відомих історичних персоналій прийнято вважати біографічний. У більшості випадків людина постає не просто складовою картини світу, але й виступає як активний учасник історичних і суспільних процесів.
Територіальні межі дослідження окреслені Південною Україною, яка була простором для отаманщини - найважливішої форми боротьби проти більшовиків у період повстанського руху 1919-1922 рр..
Історична література про життя та боротьбу Кирила Бондарука (Отамана Лихо) представлена мізерною кількістю заміток у пресі, зокрема, про «бандита Лихо», який нищив «вартових революції» у радянський час писав М. Кузнєцов [1]. Українська історіографія містить декілька краєзнавчих робіт М. Ковальчука [2-4], монографію Р. Коваля [5], дослідження Ю. Котляра [6], Є. Шарія.
Кирило Євлампійович Бондарук народився у 1898 р. в с. Катеринці Ананьївського повіту Херсонської губернії. Освіту здобував у місцевій парафіяльній, а згодом земській школі.
У лютому 1917 р. у селі стало відомо про створення Української Центральної Ради і початок формування українських військових підрозділів. К. Бондарук захопившись новиною, поїхав до м. Ольвіополя і виміняв у колишнього жандарма за чотири золоті червінці шаблю та револьвер, придбав військову форму й подався до Умані, де відбувалося формування українських частин [7, с. 67].
В Умані майбутній отаман разом із своїм односельцем С. Доценком вступили до полку імені П. Полуботка і вже незабаром у складі Уманського куреня прибули до Києва, де були зараховані до загону, що здійснював охорону Центральної Ради.
На початку червня 1917 р. відбувся другий військовий з’їзд, під час якого очільники українського уряду проголосили І Універсал. У складі формувань, що охороняли з’їзд знаходився К. Бондарук. Генеральний секретар з військових справ С. Петлюра особисто інструктував варту перед початком, а згодом провів із кожним охоронцем індивідуальну бесіду. Розмовляючи з К. Бондаруком, запропонував йому стати слухачем Першої Київської юнкерської школи імені Б. Хмельницького [8, с. 122].
Перше бойове хрещення К. Бондарук отримав під Крутами у січні 1918 р. Боєм біля станції Крути, розташованої між Бахмачем і Ніжином, керував сотник армії УНР А. Гончаренко. У ньому взяли участь чотири сотні Першої київської юнкерської школи ім. Б. Хмельницького та Перша сотня Студентського куреня Січових Стрільців. На озброєні у них було 16 кулеметів і саморобний бронепоїзд – гармата на залізничній платформі. В цілому близько 550 військових із яких лише 20 старшин. Їм протистояла 4-6 тисячна армія революційних військ більшовицької Росії на чолі з М. Муравйовим, що складалась з червоногвардійців, солдат-росіян та балтійських матросів у супроводі артилерії і бронепоїзду. В ході бою, що тривав зранку до вечора, українці відбили кілька атак, обидві сторони зазнали чисельних втрат. Піт натиском переважаючих сил супротивника українське військо, забравши вбитих і поранених, відступило до ешелону, що чекав у кількох кілометрах від станції. Руйнуючи за собою залізничну колію, вони рушили в напрямку до Києва і на станції Бобрик об’єдналися з Гайдамацьким кошем Слобідської України під командою С. Петлюри [9, с. 12].
Зупинити наступ переважаючих більшовицьких військ не вдалося. Центральна Рада евакуювалася з Києва і тимчасово зупинилася в містечку Сарни. К. Бондарукові, як і всім, хто залишився живим зі старшого курсу школи імені Б. Хмельницького присвоїли старшинське звання – хорунжий. З цього моменту життєвий шлях і військова кар’єра К. Бондарука переплелись з діяльністю С. Петлюри. В останні дні лютого 1918 р. українські війська повернулися до Києва. Головнокомандувачем коша січових Стрільців був С. Петлюра, а хорунжий К. Бондарук був командиром головної сотні січовиків. Протягом березня 1918 р. К. Бондарук перебував при штабі С. Петлюри як дорадник та старшина з особливих доручень [10, с. 12].
У квітні 1918 р. до влади прийшов і П. Скоропадський якого проголосили гетьманом Української держави. К. Бондарук на службу до гетьмана не пішов. Він перебував у Києві нелегально, і наприкінці жовтня увійшов до складу Українського Національного Союзу мета якого полягала в повалені влади гетьмана. У листопаді 1918 р. група бійців, серед яких був і К. Бондарук, звільнила С. Петлюру, а 13 листопада на підпільному засіданні Національного Союзу було обрано новий уряд України - Директорію УНР.
В період організаційної роботи, пошуку союзників К. Бондарук, супроводжував С. Петлюру, вони відвідали Білу Церкву, де дислокувалися основні частини Українських Січових Стрільців, щоб схилити їх до виступу проти гетьмана П. Скоропадського. Поїздка виявилася успішною – січовики стали надійною опорою Директорії УНР.
У грудні 1918 р. до влади прийшла Директорія УНР. За наказом С. Петлюри, який став Головним Отаманом українського війська, К. Бондарук був призначений політичним дорадником командира Запорізької армії групи генерал-хорунжого М. Омельяновича-Павленка, яка виступила в похід на Південь України [11, с. 13].
В середині березня 1919 р., кінний полк отамана А. Гулого-Гуленка, у складі якого перебував К. Бондарук, відбив у більшовиків Ольвіополь, Богополь і Голту (терени сучасного м. Первомайська) і оволодів навколишніми селами. К. Бондарук побував у с. Катеринка і відвідав с. Велику Врадіївку, де проінспектував повстанські загони К. Колоса – очільника військового загону Врадіївської Хліборобської Республіки [12].
У цей час регулярні частини радянської 15-ї дивізії (пізніше названої Сиваською) разом із загонами чекістів, комсомольців, та загороджувальний загін штабу 45-ї стрілецької дивізії Т. Гуляницького розпочав військові дії проти військ генерал-хорунжого М. Омельяна-Павленка.
Спочатку натиск більшовицьких частин успішно стримувався, однак зрада поплічника К. Колоса С. Мокряка поставила українські частини у вкрай складне становище. К. Колос, знаючи про невизначеність керівника Першого комуністичного партизанського загону Т. Гуляницького, послав С. Мокряка з невеликим кавалерійським загоном на перемовини. Однак, Т. Гуляницький, який на той час визначився з політичними поглядами, схилив С. Мокряка до співпраці із більшовиками. С. Мокряк видав схеми розташування українських сил. Армійська група М. Омеляновича-Павленка була змушена відступити. Кінний полк А. Гулого-Гуленка був розпорошений по різних ділянках фронту, проте його основній частині вдалося прорватися до Савранських лісів – на північний захід від с. Врадіївки. Туди ж з боями потрапив і К. Бондарук із залишками кіннотників «Врадіївської республіки». А уся територія республіки була захоплена радянськими військами [13].
Під тиском переважаючих сил червоних військо Директорії УНР відступало не тільки на Півдні України, а й на інших напрямках. Первомайські чекісти втратили слід свого «підопічного» отамана, за яким полювали із березня 1919 року. Водночас за помешканням його батьків та рідні було встановлено нагляд. Очевидно, за невловимість та шкоду, заподіяну більшовиками, чекісти дали К. Бондарукові псевдонім «Лихо», з яким він увійшов в історію українського повстанського руху [14, с. 15].
Основні українські сили відступили за кордон, однак військові дії на повстанських фронтах України продовжувалися. Отамани – вихідці із народу вели нерівну боротьбу з більшовиками. З славною отаманщиною була пов’язана і подальша діяльність К. Бондарука. У 1919 р. він знаходився на території Польщі при штабі С. Петлюри, а пізніше взяв участь у Першому Зимовому поході Армії УНР (6 грудня 1919 р. – 6 травня 1920 р.).
Центром, який очолив боротьбу українських повстанців, став штаб Головного отамана С. Петлюри у Львові. Тут було розроблено план повалення радянської влади в Україні та проголошення незалежності. Передбачалося до 1 серпня 1921 р. підготувати збройне повстання в Україні; створити Центральний Український штаб збройного повстання на чолі з генерал-хорунжим Ю. Тютюником у Львові; всю територію України поділити на оперативні військово-повстанські округи. Великі сподівання С. Петлюра пов’язував з Південною оперативною округою, яка організовувалася на території Південної Таврії, колишньої Херсонської губернії, та Південного Поділля, де через голод та утиски відбувалися особливо активні виступи селян проти радянської влади [15, с. 15].
Головнокомандувачем Південної оперативної округи було призначено К. Бондарука. С. Петлюра довіряв молодому отаману і враховував, що він родом із Південної України, степові простори йому були знайомі.
К. Бондарук разом із курінним отаманом І. Нагорним – уповноваженим штабу головної розвідки та військовим інструктором трьох повітів: Єлисаветградського, Ананьївського і Вознесенського дісталися Савранських лісів, де дислокувалася повстанська дивізія отамана С. Заболотного.
Зустрівшись із повстанцями дивізії С. Заболотного, К. Бондарук особисто провів інспектування, дав настанови щодо організації полків та штабів повстанських загонів, провів інструктивну нараду з командирами повстанських з’єднань, що дислокувалися у навколишніх повітах.
Поява К. Бондарука на Півдні стурбувала чекістів. Занепокоєння викликала і поява І Нагорного, який був особисто знайомий з генералом-хорунжим Ю. Тютюником. Вже за тиждень переходу ними кордону, голові Первомайської повітової Надзвичайної комісії доповіли: «На території повіту виявлені сліди перебування відомого вам суб’єкта – отамана Лиха…» [16, с. 127].
З огляду на те, що Первомайський повіт знаходився у центрі Південної оперативної округи, К. Бондарук свій штаб вирішив облаштувати саме у місті. Першою квартирою, де базувалися керівники повсталих, був дім Ф. Продана та Л. Остапенка. А основна квартира отамана Лиха знаходилася у непримітному будиночку М. Дануци біля заїжджого двору неподалік від Голти.
К. Бондаруку та І. Нагорному вдалося в Грушівці, Мигії, Сировому, Берізках, Доманівці, Кінецьполі, Голті, Ольвіополі, Богополі створити кілька підпільних груп прихильних до УНР, які були організовані в єдину Первомайську організацію, а отамана Лихо-Бондарука почали називати командуючим повстанськими військами Херсонщини.
Пожвавлення діяльності повстанських сил та повстанського підпілля було помічене чекістами, керівництвом більшовицьких партійних комітетів та осередків у Первомайську. Почалися акції пов’язані із викриттям та знешкодженням контрреволюційних сил повстанців. Одним із перших кроків стала акція зі знищення родини отамана Лиха. Без слідства і суду розстріляли ні в чому не повинних матір Тетяну, брата Тимофія, сестру Наталку з чоловіком. Лише дивом уцілів батько, якого не було вдома, однак від пережитих нещасть став душевно хворим.
Секретар ЦК більшовицької партії Я. Гамарник дав персональне завдання начальнику Первомайського повітового управління Надзвичайної комісії: «Розшукати і захопити живим або мертвим сподвижника С. Петлюри – Бондарука Кирила Євлампійовича – отамана Лиха, уродженця села Катеринки вашого повіту. Можете не церемонитися з родиною. У боротьбі з озвірілими контрреволюційними елементами будь-які засоби гарні…» [17, с. 133].
За отаманом К. Бондаруком розпочалося справжнє полювання. Первомайському повітовому ЧК 28 грудня 1921 р. вдалося заарештувати рідного брата І. Нагорного - Миколу. У січні 1922 р. штаб отамана К. Бондарука з невеликим загоном було відрізано від основних сил повсталих і оточено на околицях Врадіївки. Кільце оточення стискалося із кожною годиною, а сили оточених зменшувалися. Зрештою, повстанців заблокували у центрі села, проте вони продовжували опір. Становище значно ускладнилося, коли важко поранили І. Нагорного і члени штабу втратили багато часу на пошуки надійного місця для його влаштування.
Зрозумівши, що настала критична хвилина, отаман К. Бондарук віддав свій останній наказ: «Друзі! Наказую розосередитися і невеликими групками пробиватися увсебіч, рятуватися від ганьби полону. Після цього розшукуйте один одного на явках, налагоджуйте зв’язки, знову гуртуйтеся. Прощайте, побратими! Не втрачайте надії! Слава вільній Україні!» [18, с. 137].
Однак, все закінчилось трагічно – 8 січня 1922 р. І. Нагорний потрапив у полон, а 19 січня 1922 р. К. Бондарук загинув, намагаючись вирватися з оточення.
М. Ковальчук так описує загибель К. Бондарука: «Сам отаман зумів звалити з коня червоноармійця, який зненацька з’явився у розташуванні оточених, роззброїв його, роздягнув і верхи на його коні у червоноармійській шинелі та «будьонівці» прорвався крізь кілька рядів оточення… Усе сталося так швидко, що, поки розібралися хто це, поки організували погоню, К. Бондарук був уже далеченько. Він гнав коня у напрямку ліска біля хутора Розумовка. Однак кінь виявився із запалом, тому погоня наближалася. Переслідувачі відкрили стрілянину. До ліска отаману, «дотягти» не вдалося. Куля збила його з коня, влучивши у самісіньке серце» [19, с. 137].
У протоколі огляду тіла «бандитського ватажка» було зазначено, що «крім смертельного поранення у спину» під ліву лопатку, на тілі знайдено ще дві рани – у районі правого плеча та у праву гомілку»; «на грудях убитого, під френчем знайдено закривавлену книжечку віршів Т. Шевченка, у якій застряла куля, що пробила серце і вийшла із грудей; ні документів, ні грошей чи цінних речей у вбитого не виявлено». Так на 23-му році життя, загинув Кирило Бондарук – отаман Лихо.
Ліквідація та арешти лідерів повстанської боротьби привели до значного зменшення сітки повстанських осередків на Півдні України. Була ліквідована і Первомайська повітова петлюрівська організація. Постановою колегії Первомайської повітової ЧК 50 осіб вказаної організації було засуджено, 27 найактивніших її членів були розстріляні.
К. Бондарук – отаман Лихо брав участь у знакових подіях Української національно-демократичної революції і був одним із керівників Первомайської повстанської організації. Він загинув у боротьбі за Українську Народну Республіку. Полягти за свободу свого народу вважається в усіх народів за найпочеснішу смерть. Імена отаманів повстанського руху повинні досліджуватися і прославлятися, як приклади патріотизму для нащадків. Саме на таких діячах як отаман Лихо повинна виховуватися історична пам'ять народу і складатися національні традиції [20, с. 26].
Список використаних джерел
1. Кузнєцов М. Вартові революції. Пастка / М. Кузнєцов М. // Прибузький Комунар. – 1974. - № 178 (8418). – 7 листопада.
2. Ковальчук М. Катеринка на Кодимі (Історичні розповіді про виникнення та розвиток села) / М. Ковальчук. – Катеринка-Слов’янськ: ВЦ «Маторін», 2006. – 189 с.
3. Ковальчук М. Хто він, отаман Лихо? / М. Ковальчук // Прибузький вісник. – 1995. – 6, 9, 13, 20, 23 грудня.
4. Ковальчук М. Отаман Лихо / М. Ковальчук // Степове Многоріччя: Літературний альманах. – Миколаїв: Атол. - № 1. - 2008. – С. 65-78.
5. Коваль Р. Отамани Гайдамацького краю: 33 біографії / Р. Коваль. – К.: Правда Ярославичів, 1998. – Режим доступу: http: //unknownwar.info/
6. Котляр Ю. Отаман Лихо в боротьбі за свободу України / Ю Котляр // Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах. Миколаївська область. Миколаївський обласний центр пошукових досліджень та редакційно-видавничої діяльності. – Книга 6. – К.: Світогляд, 2013. – С. 7-30.
7. Ковальчук М. Отаман Лихо / М. Ковальчук // Степове Многоріччя: Літературний альманах. – № 1. - 2008. – С. 67.
8. Ковальчук М. Катеринка на Кодимі (Історичні розповіді про виникнення та розвиток села) – Вказ. праця – С. 122.
9. Котляр Ю. Отаман Лихо в боротьбі за свободу України. Вказ. праця. – С. 12.
10. Там само.
11. Котляр Ю. Отаман Лихо в боротьбі за свободу України. Вказ. праця. – С. 13.
12. Ковальчук М. Хто він, отаман Лихо? – Вказ праця.
13. Кузнєцов М. Вартові революції. Пастка. – Вказ. праця.
14. Котляр Ю. Отаман Лихо в боротьбі за свободу України. Вказ. праця. – С. 15.
15. Там само.
16. Ковальчук М. Катеринка на Кодимі (Історичні розповіді про виникнення та розвиток села) – Вказ. праця – С. 127.
17. Ковальчук М. Катеринка на Кодимі (Історичні розповіді про виникнення та розвиток села) – Вказ. праця – С. 133.
18. Ковальчук М. Катеринка на Кодимі (Історичні розповіді про виникнення та розвиток села) – Вказ. праця – С. 137.
19. Там само.
20. Котляр Ю. Отаман Лихо в боротьбі за свободу України. Вказ. праця. – С. 26.

Дорошенко Оксана Миколаївна,
кандидат історичних наук.
Первомайська міська централізована бібліотечна система,
методист Первомайської міської централізованої бібліотечної системи.

0

3

Оксана Дорошенко
Дякую за дуже цікавий матеріал Вашого дослідження.

0

4

У нашому місті живе внук І. Нагорного, цікавиться, доречі, своїм незламним предком.

0

5

Петлюрівська контрреволюційна повстанська організація у Первомайському повіті : історія борні (1920-1921 рр.)
Історія діяльності Петлюрівської контрреволюційної повстанської організації у Первомайському повіті є прикладом борні за Українську Народну Республіку на теренах Степової України у період національно-демократичних визвольних змагань.
На початку 20-х рр. ХХ ст. центром, який очолив боротьбу українських повстанців, став штаб Головного отамана С. Петлюри у Львові. Тут було розроблено план повалення радянської влади в Україні та проголошення незалежності. Передбачалося до 1 серпня 1921 р. підготувати збройне повстання в Україні; створити Центральний Український штаб збройного повстання на чолі з генерал-хорунжим Ю. Тютюнником у Львові; всю територію України поділити на оперативні військово-повстанські округи.
Великі сподівання С. Петлюра покладав на Південну оперативну округу, яка організовувалася на території Північної Таврії, колишньої Херсонської губернії та Південного Поділля, де через голод і утиски відбувалися особливо активні виступи селян проти радянської влади. Головнокомандувачем Південної оперативної округи призначили К. Бондарука (Лихо). Це було зумовлене як довірою С. Петлюри до молодого отамана, так і його особистими заслугами, організаторськими здібностями і тим, що він був родом із південноукраїнського регіону.
Перед петлюрівськими повстанськими загонами стояли різноманітні завдання: здійснювати контроль шляхів навколо найважливіших адміністративних пунктів, нападати на вузлові залізничні станції, підривати водоймові станції, руйнувати шляхи, депо, знищувати відділи Червоної Армії та розпорошувати їхні сили.
З огляду на те, що Первомайський повіт знаходився у центрі Південної оперативної округи, К. Бондарук (Лихо) свій штаб облаштував саме тут. Першою квартирою, де базувалися керівники повстанців, був дім Ф. Продана та Л. Остапенка у м. Первомайську. А основна квартира К. Бондарука (Лихо) знаходилася у хатині М. Дануци, що була в Голті – історичній частині Первомайська.
К. Бондарук (Лихо) разом із І. Нагорним (курінним отаманом, уповноваженим штабу головної розвідки та військовим інструктором трьох повітів: Єлисаветградського, Ананьївського і Вознесенського) займалися організацією партизанських повстанських з’єднань і частин. Також відновлювали зв’язки зі старою українською інтелігенцією, створювали підпільні патріотичні групи. Лише в Ольвіопольському повіті зуміли організувати кілька підпільних груп, в тому числі в Грушівці, Мигії, Сировому, Берізках, Доманівці, Кінецьполі, Голті, Ольвіополі, Богополі. Підпільні групи та осередки прихильників УНР були організовані в єдину Первомайську організацію, а отамана К. Бондарука (Лихо) почали називати командуючим повстанськими військами Херсонщини.
У м. Первомайську К. Бондарук (Лихо) та І. Нагорний зуміли створити розгалужену мережу підпільних явок і агентів.
На території Первомайська К. Бондарук (Лихо) мав багатьох резидентів. Серед яких Семен Комісаренко – мешканець Ольвіополя. Під час формування партійної і радянської номенклатури новоствореного Первомайського повіту став завідувачем земельного відділу повітвиконкому. Він був членом більшовицької партії, до якої вступив з міркувань безпеки. Адже мав далеко не пролетарське походження та ще й мав вищу сільськогосподарську освіту, яку отримав у царській Росії. Разом із тим, був прихильником створення УНР. Тому після перевороту проти уряду гетьмана П. Скоропадського перейшов на бік Директорії УНР. Федір Смілянецький - емісар Симона Петлюри, його відрядили зі Львова до Первомайська на допомогу Семену Комісаренку, жив в Ольвіополі, працював заступником завідувача повітового земвідділу. Карпо Близниченко – завідувач Первомайським повітовим відділом народної освіти, Маркіян Ясельський – начальник телеграфу залізничної станції Голта, Ольга Любецька - керівник патріотичних груп у Грушівці та Мигії, донька колишнього управителя господарством родини Корбе. Олена Лаврентьєва – секретар-друкарка Первомайського управління надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем. Михайло Гольдберг – заступник начальника відділу карного розшуку Первомайського повітового управління міліції та багато інших.
За наказом Головного отамана, спираючись на патріотичне підпілля, К. Бондарук (Лихо) та його заступник І. Нагорний взялися за підготовку збройного повстання. Незважаючи на активізацію дій чекістів і міліції, вони зустрічалися з керівниками військових формувань повстанців Херсонської губернії та Північної Таврії, перевіряючи готовність до виступу. Лише у Первомайському повіті у першій половині 1921 р. було проведено кілька нарад з командирами повстанців у церкві Різдва Пресвятої Богородиці в Ольвіополі, у будинку священика у с. Семенівка, на хуторі Розумівка.
Проведені заходи дали практичні результати. Навесні 1921 р. біля Балти відбулося об’єднання повстанських загонів Лиха, Заболотного, Чорного Ворона, Кошового, Солтиса (до 1 тисячі шабель, 1 тисяча багнетів, 18 кулеметів). Спільно вони здійснили військовий рейд на Ольвіополь.
Однак, пожвавлення діяльності повстанських сил та патріотичного підпілля було помічене чекістами. Радянська влада вдалася до надзвичайних заходів, щоб знешкодити національно-визвольний рух по всій Україні, і, зокрема, на Півдні. Центральний комітет партії більшовиків і радянський уряд України відрядив до Одеси секретаря ЦК більшовицької партії Я. Гамарника, який на одній із нарад заявив: «Центральний комітет нашої партії дуже тривожить обстановка, яка склалася у південних губерніях, де помічено посилення діяльності петлюрівського підпілля. ЦК ставить завдання перед чекістами та міліцією - викрити так звані повстанські, а на далі контрреволюційні, комітети і знешкоджувати їх всіма доступними засобами».
Над патріотичним підпіллям Південної оперативної групи нависла загроза масштабного провалу. Ситуація склалась так, що оперативний уповноважений відділу повітового управління надзвичайної комісії на ольвіопольському базарі упізнав колишнього учителя місцевої гімназії Дяченка, який свого часу був сотником у війську Директорії УНР. Чекісти знали, що із відступаючими петлюрівцями він пішов за кордон, аж ось раптом з’явився у місті. Під час перевірки він назвався іменем М. Шрота – завгоспа Багачівського радгоспу, що підтверджували й пред’явлені ним документи. Спочатку конспіратор заперечував будь-які звинувачення, однак після кількох очних ставок з колишніми гімназистами змушений був визнати, що він і є той самий Дяченко. Не витримавши психічного та фізичного тиску під час допитів, він видав інформацію про К. Бондарука (Лихо), І. Нагорного, а також розповів про учасників підпілля: Загорського, працівника Багачівського радгоспу, власника заїжджого двору, що був біля Голти, Клименюка, працівника повітового земельного відділу  Щербаня, учителя із Семенівки Бочарова. Він також вивів чекістів на слід Жосана, командира полку з дивізії Степового, та мешканця хутора Рожково Є. Продана – зв’язкового К. Бондарука (Лиха). Після арешту Є. Продан виказав начальника телеграфу залізничної станції Голта М. Ясельського та інших підпільників. Незабаром слідство з’ясувало, що затриманий за свідченнями Дяченка непримітний учитель сільської школи М. Бочаров та командир повстанського полку Жосан – одна й та сама особа.
На основі отриманих свідчень органам надзвичайної комісії вдалося затримати мешканця Богополя М. Ізотова. Після від’їзду С. Петлюри за кордон, М. Ізотов одержав завдання повернутися додому і перейти на конспіративне становище. Після початку підготовки повстання у якості головного писаря увійшов до штабу дивізії С. Заболотного. Під час обшуку у дворі М. Ізотова знайшли ретельно замасковану схованку, у якій зберігалися таємні документи (списки особового складу, адреси вояків, паролі, печатки тощо). Після тортур М. Ізотов «зламався» і виказав важливу інформацію. Колегія Первомайської повітової надзвичайної комісії засудила Є. Продана та М. Ізотова до розстрілу. Борців за Українську Народну Республіку було розстріляно у 1922 р.
Ще влітку 1921 р. первомайські чекісти заарештували близько 200 осіб, запідозрених у приналежності до Петлюрівської контрреволюційної повстанської організації у Первомайському повіті на Одещині. Постановою Одеської губернської надзвичайної комісії від 14 грудня 1921 р. «за участь у Петлюрівській контрреволюційній повстанській організації, що діяла в 1920-1921 рр. на території Первомайського повіту, 125 осіб було засуджено до вищої міри покарання – розстрілу; позбавлення волі з відбуттям у виправно-трудових таборах на 5 років – 34 особи; позбавлення волі з відбуттям у виправно-трудових таборах на 3 роки – 33 особи; направлено в колектор для неповнолітніх – 2 особи; позбавлено права працювати в органах ЧК - 1 особа. Всього засуджено 195 осіб, із них реабілітовано прокуратурою області у 1992 р. 192 людини.
У 1921 р. були засуджені: Костянтин Баковецький Феодосій Балицький, Дмитро Басюк, Ольга Басюк, Григорій Бевзенко, Трофим Бевзенко, Олександра Бєлоус, Ігнат Береза, Фома Бондарєв, Бенціон Брофман, Федір Будьонний, Олександр Бюлов, Анна Бюлова, Меланія Вециня, Антон Вишневський, Іван Волошин, Яків Гааз, Василь Гладченко, Юзеф Гнездовський, Дмитро Дзюба, Федір Дивізінюк, Володимир Добровольський, Максим Добровольський, Петро Добровольський, Ульян Добровольський, Олександр Дудченко, Онисим Дурінцев, Володимир Єрмощенко, Григорій Жарук, Ірина Желобенко, Петро Желобенко, Яків Жмурченко, Людмила Загорська, Марія Зельницька, Петро Зельницький, Іван Ільяшенко, Володимир Калиновський, Анатолій Кель, Анастасія Коваленко, Олександр Кожевников, Гасан Кожемякін, Іван Коломієць, Роман Коломієць, Костянтин Костненко, Мартин Крижанівський, Вадим Кубаркін, Данило Кузєв, Меланія Кулик, Дмитро Левицький, Павло Левицький, Марія Лещина, Акуліна Лонік, Микола Лосовський, Август Лутс, Павло Мартинюк, Олександр Медведовський, Іхіл Медовар, Григорій Мельников, Микита Могилевець, Леонід Нікітін, Євгенія Петрова, Максим Поздняк, Павло Поплавський, Юліан Пташинський, Іван Радковський, Фелікс Садловський, Ісидор Іванович Середенко, Ісидор Антонович Середенко, Костянтин Скрипник, Костянтин Спинул, Григорій Стадницький, Пантелей Сулима, Феодосій Тараненко, Антоніна Тауріна, Варвара Титаровська, Микола Титаровський, Анна Халипенко, Іван Хижняк, Олександр Хмарський, Василь Черноголов, Марцел Юзеф. У 1991 р. згідно із законом «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17 квітня 1991 року реабілітовано 82 особи.
Згодом чекістам стало відомо і про місцезнаходження К. Бондарука (Лихо) та І. Нагорного, які зуміли втекти, а у вересні 1921 р. поновили конспіративну боротьбу. На початку грудня 1921 р. отаман здійснив візит до Подільської губернії, для об’єднання зусиль Подільської і Первомайської повстанських організацій, однак справа не увінчалась успіхом. Водночас Первомайській повітовій ЧК 28 грудня 1921 р. вдалося заарештувати рідного брата І. Нагорного – Миколу. За матеріалами допитів М. Нагорного чекісти арештували М. Кулєва – помічника отамана К. Бондарука (Лихо) з питань керівництва та організації підпільних груп. Підсумувавши усе, що було відомо про підготовку збройного виступу повстанців та вторгнення петлюрівців до колишніх південних губерній України, колегія управління надзвичайної комісії з боротьби з контрреволюцією і саботажем прийняла рішення про введення особливих загонів чекістів, міліції, частин особового призначення, комуністичних дружин, військово-партійних загонів, загонів комсомольців-добровольців, створених для боротьби із прихильниками уряду Директорії УНР. Також до бойової готовності привели частини 15-ї Сиваської дивізії та інших військових з’єднань. Серед населення було посилено агітаційно-пропагандистську роботу, спрямовану проти прибічників УНР, яких заклеймили «контрою», «бандитами», «петлюрівцями», «націоналістичною сволотою» і подібним.
На початку 1922 р. відбувся спад повстанського руху на Півдні України, який був пов'язаний із трагічним завершенням Листопадового рейду Другого Зимового походу  частин Армії УНР – останньої спроби українських національно-державних сил відкритим військовим шляхом здобути незалежність України в ході національно-визвольних змагань 1917-1921 років. 
У середині січня 1922 р. штаб отамана Кирила Бондарука з невеликим загоном було відрізано від основних сил повсталих і оточено на околицях Врадіївки. Частини загону зуміли вибратися із оточення. Проте важкопоранений І. Нагорний потрапив у полон, а 19 січня 1922 р. у сутичці із загоном чекістів загинув отаман К. Бондарук (Лихо). Ліквідація та арешт лідерів повстанської боротьби привели до значного зменшення сітки повстанських осередків на півдні України. Була ліквідована і Петлюрівська контрреволюційна повстанська організація у Первомайському повіті.
Постановою колегії Первомайської повітової надзвичайної комісії з боротьби із контрреволюцією і саботажем було засуджено 50 осіб. Із них 27 найактивніших борців за українську національну державність  - до найвищої міри покарання та конфіскації майна.
14 лютого 1922 р. колегія Первомайської повітової ЧК постановила:
«Вважаючи звинувачення доведеними до громадян Миколи Кулєва, Марії Вітлицької, Петра Долженка, Пелагії Седленко, Діоніса Луценка, Василя Жука, Івана Боровика, Михайла Ребдела, Харитона Чернеги, Євтікія Продана, Гаврила Гаренка, Єфросинії Лисенко, Макара Жука, Єлисея Кодрова, Федора Наливайка, Олександра Грекова, Федора Грекова, Михайла Цедальського, Володиира Жуковського, Володимира Ізотова, Миколи Ізотова, Никифора Ильницького, Михайла Синюти-Булахова, Іллі Докієнка, Карла Зелінського, Олександра Беккера, застосувати вищу міру покарання – розстріл…». У 1997 році більшість із засуджених і розстріляних були реабілітовані згідно із ст. І. Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні».
Члени Петлюрівської контрреволюційної повстанської організації у Первомайському повіті були учасниками знакових подій Української національно-демократичної революції, відданими прихильниками уряду Директорії УНР. Пам'ять про тих, хто загинув у борні за українську державність початку ХХ ст., має бути збережена. Співробітники музею запрошують до пошукової роботи всіх, хто цікавиться історією краю початку ХХ століття.
Завідувач Первомайського краєзнавчого музею Оксана Дорошенко.

0

6

http://sd.uploads.ru/t/zhvy9.jpg
http://s9.uploads.ru/t/y0E8h.jpg
http://s7.uploads.ru/t/lSLj4.jpg

0


Вы здесь » Форум Первомайска Николаевской обл. » История Первомайска » ДІЯЛЬНІСТЬ ПЕРВОМАЙСЬКОЇ ПЕТЛЮРІВСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ ОРГАНІЗАЦІЇ