Форум Первомайска Николаевской обл.

Объявление

влажность:

давление:

ветер:

Информация о пользователе

Привет, Гость! Войдите или зарегистрируйтесь.


Вы здесь » Форум Первомайска Николаевской обл. » История Первомайска » Малоизвестные страницы истории Первомайска


Малоизвестные страницы истории Первомайска

Сообщений 331 страница 360 из 422

331

Вот ещё один вариант трехверстовой: 1922-1923 год

http://sg.uploads.ru/t/meD6f.jpg

Подробных карт существует довольно много, но, к сожалению, большинство из них пылятся в архивах Москвы:

Генеральный уездный план м-2в. Херсонская губерния Ольвиполський уезд
То же м-1в. Херсонская губерния Ольвиполський уезд
Уездный план м-10в. Херсонская губерния Ольвиполський уезд
Уездный план м-10в. (с измененными границами) Херсонская губерния Ольвиполський уезд
Уездная карта м-4в. Херсонская губерния Ольвиполський уезд
Генеральный уездный план (атлас) в 10-ти частях м-2в. Херсонская губерния Ольвиполський уезд
План гор. Ольвиополя м-50с. Планы городов Херсонской губернии

0

332

Очень интересная карта. Станция Ольвиополь есть и мельница на месте Цыдулкиной есть, мельница напротив Болиславчика есть. Не совсем понятно с расположением церквей на Ольвиополе.

0

333

http://sg.uploads.ru/t/FrAVw.jpg

Пометил крестиком церковные земли (по идее)

http://sh.uploads.ru/t/cnWPV.jpg

0

334

bogrus
По идее поторопился. На немецком снимке хорошо видна Святоварваринская церковь (ниже пустыря, где сейчас сквер), Собор на Киевской взорван до войны, тоже нужно уточнить квартал между какими улицами был, на снимке там уже пустырь, и Николаевская церковь в Голте на снимке еще есть, во дворе исполкома, сегодня за спиной Солдата. Третья церковь (каплычка ?) в Ольвиополе не определена, находили упоминание у Р. Кучерявого. На плане она выше старого кладбища. Все это есть в отдельной теме. История Первомайска - Культовые сооружения города и района. Просьба писать туда.

Отредактировано Крамар (15-05-2015 17:06:57)

0

335

В стенах колледжа на Одесской собирают материал для музея:
Начало - здесь будет учебный корпус филиала ОТИХП - котлован - начало
http://sg.uploads.ru/t/8Q69N.png
Студенты на практике
http://sh.uploads.ru/t/Eb4cd.png

0

336

Дорошенко О.М.
Валерія Джулай: з біографії приватного та публічного

Жоден жанр літератури
не містить стільки вигадки,
скільки біографічний
(Вільям Еллері Ченнінг)
Серед значної кількості недосліджених тем залишається провінційний літературний процес і творчість його представників, а ще в більшій мірі, представниць. Ім’я письменниці Валерії Джулай маловідоме широкому загалу, як і її доробок, що розпорошений на шпальтах газет, сторінках журналів, у поетичних збірках, папірцях-рукописах, які зберігаються у приватних архівах. Спроба реконструювати біографію та проаналізувати творчість Валерії Джулай, шляхом вивчення життєвого сценарію й аналізу літературної спадщини письменниці сприятиме цілісності і повноцінності української літературної мозаїки.
Історіографія представлена нечисельними біографічними довідками про Валерію Джулай, які надруковані в «Антології поезії прози з Буга і Синюхи» [1, с. 171], поетичній збірці «Я той, що духом не скоривсь : вірші українських поетів – політичних в’язнів воркутинських та iнтинських таборів» [2, с. 111] та в Енциклопедії Сучасної України [3, с. 525]. Грані пізнаного і прихованого життя письменниці окреслені у художньо-документальному життєписі Григорія Гусейнова «Господні зерна» [4, с. 434-440].
До джерел належать спогади сучасників про письменницю, матеріали із періодичної преси, які відображають останні роки її життя у м. Первомайську (Миколаївської області), її твори.
Валерія Джулай народилася 19 березня 1915 р. у Тифлісі в родині Феофана Петровича та Зінаїди Костянтинівни Джулаїв. Батько був родом із с. Гаївки на Херсонщині (за іншими даними, с. Гаївка Одеської обл.). Джулаї належали до заможного селянства, однак після подій 1905-го р. переїхали на Кавказ. Туди ж перебралися і їхні родичі Бабенки. Феофан Джулай разом із братом Максимом Бабенком, за спогадами Клавдії Бабенко, «училися в педагогічному інституті (закінчили 1913-го). Й одружилися одночасно - на тифліських дівчатах» [5, с. 434].
Щоправда, педагогічний інститут у Тифлісі був відкритий лише у 1946 р. на базі педагогічного училища, що функціонувало з 1935 р., тому, ймовірно, брати навчалися в одній із чоловічих гімназій. Взагалі, у Тифлісі на початку ХХ ст. можна було отримати якісну освіту не лише чоловікам, а й жінкам. У місті працювали тифліські вищі жіночі курси, тифліська приватна дворянська гімназія, школа товариства допомоги вчителькам та вихователькам та ін. В одному із навчальних закладів навчалася й мати Валерії Джулай - Зінаїда Костянтинівна Брам, яка згодом стала вчителькою молодших класів. Ось у такій освітянській родині, у місті, яке колись було столицею грузинського царства, а у зазначений час - центром Кавказу, серед краси гірської природи пройшло раннє дитинство майбутньої письменниці.
У 1921 р. сім’я повернулася на Херсонщину. У Тишківці (містечко недалеко від Гаївки), де родина вчителювала, Феофан Петрович став директором школи. Згодом вони переїхали до Первомайська на Миколаївщині. У Первомайську Феофан Петрович працював директором профтехшколи (сучасна загальноосвітньої школи № 4), Зінаїда Костянтинівна була вчителькою, а Максим Бабенко - заступником директора [6]. У профтехшколі проводили підготовку спеціалістів для промисловості. На першому поверсі розміщувалися навчальні кімнати, спортивний зал, майстерні, на другому поверсі знаходилися житлові приміщення. Однак, у 1928 р. будівля фактично згоріла, її відновили лише на початку 1930 р. [7, с. 11].
Ймовірно пожежа у профтехшколі стала причиною переїзду родини Джулаїв та Бабенків до Умані. Там вони поселилися у 1930 р., проживали в одному будинку по вул. Пролетарській № 45 та працювали в школі № 2, де викладання велося українською мовою. Родини товаришували, брати знали багато українських пісень, дотримувалися народних звичаїв. Соціокультурне середовище, в якому зростала Валерія Джулай, сприяло формуванню її багатогранності і обдарованості. Вона грала на фортепіано, співала, складала вірші, любила спорт, чудово плавала, була організатором художньої самодіяльності. У 1935 р., після закінчення відділення мови та літератури Миколаївського педагогічного інституту, вчителювала у Снігурівці.
Травневими днями 1937 р. в Умані прокотилася хвиля репресій, були арештовані вчителі Пахалевич, Козицький, Скрипчинський, Остапенко, Степаненко, Храбан, Левицький, Вольський, Козак, Балацький, Біндюкевич, Демедюк, Джулай та Бабенко [8, с. 434].
Ф. Джулая звинувачували в українському націоналізмові, в організації терористів у контрреволюційне угрупування, що ставило на меті нищення радянської влади. Трійкою УНКВС по Київській обл. 25 жовтня 1937 р. засуджений до вищої міри покарання [9]. Розстріляли його і брата 11 листопада 1937 р.
Після арешту голови родини дружина з дітьми - сином Юрієм та донькою Валерією - переїхала до Житомира. Розпочався новий період у житті Валерії Феофанівни: спочатку викладала українську літературу, а з 1939 р. працювала артисткою Житомирського українського музично-драматичного театру. У період окупації продовжувала працювати в театрі, грала у виїзних виставах (виконувала репертуар мецо-сопрано), мала успіх серед глядачів.
Під час педагогічної діяльності Валерія Джулай познайомилася з Галиною Петренко, яка стала її подругою, вона навчалася в Київському державному університеті, згодом проживала у Львові. Під час Другої світової війни Галина Петренко була пов’язана із українськими націоналістами і направлена ними до Житомира.
Житомир на деякий час (до захоплення нацистськими військами Києва) став центром для українських націоналістів. У місті з населенням у 40 тисяч мешканців нараховувалося близько 500 осіб національно свідомої інтелігенції. До керівного складу ОУН(М) у Житомирі належав Л.М. Лисенко – інспектор народних шкіл Житомирського району, а згодом – голова Житомирського районного управління. У міський мельниківський провід також входили: В.Ф. Джулай – вчитель української мови і літератури, керівник утвореної української хорової капели при міському театрі, О.Я. Сасс – доцент сільськогосподарського інституту, М.А. Яременко – завідуючий земельним відділом Житомирського обласного управління, О.В. Кізуб, уродженець Чернігівської області, із липня до середини жовтня – завідуючий торгівельним відділом того ж управління, під час відряджень до районів області проводив націоналістичну агітацію [10, с. 87]. Після звільнення Житомира родину Джулаїв почали переслідувати. У 1945 р. арештували Юрія Джулая й незабаром він помер від сухот у Казахстані. Двічі арештовували і Валерію, у 1945 р. «трійка» засудила її на 10 років таборів за націоналізм [11, с. 111]. Всі ці потрясіння ще більше підірвали здоров’я матері - Зінаїди Костянтинівни, у якої трапився інфаркт.
Валерія Джулай пройшла табори Воркути й Північного Уралу. У Потьмі її взяли в табірний театр, за блискуче виконання ролі Наталки Полтавки співтабірники звали її «Чайкою». Навіть в мордовських таборах вона залишалася творчою, духовно багатою особистістю, брала участь у гуртках художньої самодіяльності. Є спогади: «весною 1951 р. був концерт на замовлення табірного начальства. Тематика концертів і навіть невеликих п’єс чи оперет, як правило, була російською. Але тоді поставили уривок із «Запорожця за Дунаєм» - арію Андрія та Оксани. Арію Оксани виконувала Валерія. Всі глядачі - дівчата плакали…» [12, с. 439].
Всебічно обдарована, емоційна і чуттєва, вона намагалася толерувати українську культуру в те середовище, у якому проживала, через пісню, театральну гру, поезію, спілкування. Художня самодіяльність була чи не єдиною можливістю виражати свій талант, світогляд, переконання, погляди, інтелект, ставлення до життя.
Після смерті Сталіна В. Джулай амністували. Звільнившись, вона поїхала в Караганду, до рідного брата. Згодом осіла в Теміртау, яке називали Казахською Магніткою, місті металургів, що унаслідок «Всесоюзной Ударной Стройки» стало осередком проживання росіян, українців, казахів, татар, білорусів, башкирів, чеченців, молдован, узбеків, ромів. Представники усіх народів несли свої традиції, звичаї, мову, культуру, ментальність.
Життя у казахстанських степах лягло в основу багатьох новел письменниці: «Місячний краєвид. Обшмагані буранами степи північного Казахстану. Руді, чагарником порослі горби сопок. Серед дикого вітрового безлюддя білим лебедем місто. Молоде, як місяць молодик, що прозорим серпочком народжується серед пронизуючих відчуттям висоти небесних просторів Теміртау – Залізна Гора, 60-ті роки…» [13].
Через деякий час брат із дружиною вмерли, а Валерія Феофанівна взяла на виховання їхню доньку - Тетяну. Її ж особисте життя не склалося, була декілька разів одружена, однак власних дітей не мала. Першим її чоловіком був артист Василь Бойко, а у Теміртау проживала із Володимиром Салахутдіновим, теж артистом.
Мешкаючи у Теміртау, Валерія Джулай працювала у профтехучилищі № 22, читала лекції з української літератури, етики, викладала музику, брала участь у народній самодіяльності, писала вірші та прозу. Вона впроваджувала у студентське середовище розуміння, що культура – це не передача знань, культура – це передача цінностей, структурних цінностей, які не змінюються з часом. Її добре вироблений смак, інтелектуальний блиск та елегантність згуртували навколо неї людей, що вміли думати, творити.
Наприкінці 60-х рр. Валерія Феофанівна приїздила до Первомайська, познайомилася із членами літературного об’єднання, що діяло при газеті «Прибузький комунар». На шпальтах видання є такі рядки: «Валерія Феофанівна Джулай живе і працює в місті Теміртау. З Первомайськом зв’язують її дитячі і шкільні роки. Під час літніх відпусток В.Ф. Джулай приїжджає в край своєї юності, оспівує його у своїх поезіях». Поряд із заміткою опубліковані вірші «Понад Бугом», «Річка Синюха», «Знову серце печалями давніми стисло» [14].
Уже на початку 70-х рр. Валерія Джулай із племінницею переїхала до Первомайська на постійне місце проживання. [15]. Вона познайомилася із багатьма місцевими поетами, стала членом літоб’єднання. Поетеса Г. Педченко залишила такі спогади: «Наше знайомство відбулося в редакції «Прибузького комунару», Валерія щойно приїхала з Караганди. Майже всі ми писали російські вірші, й раптом зазвучали поезії про наші рідні місця чудовою українською мовою. Враження було особливе» [16].
Досить швидко Валерія Феофанівна стала однією із найактивніших членів літоб’єднання, без неї не відбувалося жодного засідання. Під час творчих зустрічей вона читала свої вірші разом із Г. Педченко, Ж. Руських, Л Лисогурською. Брала участь в обговоренні поетичних добірок, що надходили до редакції [17].
На кожному із засідань місцеві літератори обмінювалися враженнями від прочитаних книг, поетичних збірок, представляли на розгляд товаришів по перу свої нові твори. У вересні 1980 р Валерія Джулай читала вірші із нової ліричної добірки про море [18]. Її емоційна, з пронизуючими образами поезія, багата на смислоутворюючі зв’язки, не залишала байдужими читачів.
Літературне об’єднання було невід’ємною частиною культурного життя міста. Тривалий період його роботи, чималий творчий доробок та формування нової хвилі талановитих письменників забезпечили провінційний літературний процес у Первомайську. Мистецькі зустрічі поетів мали публічний характер, під час засідань кожен бажаючий міг продемонструвати свої здібності. Про дебют початківців та плани письменників постійно повідомляли у пресі [19].
У 1981 р. літоб’єднанню виповнилося 30 років, на той час в актив входило понад 20 авторів, які постійно друкували твори. Найбільш активними були Галина Педченко, Євген Кривоніс, Микола Смєлов, Олена Кукса, Людмила Мартинова, Нікон Чуйко, Світлана Мірошниченко і, звісно, Валерія Джулай. Новою генерацією митців вважали Світлану Облову, Ігоря Цабієнко, Наталію Терещенко, Оксану Мітрашевську. Творці художнього слова підтримували зв’язки і з тими, хто з тих чи інших причин не міг відвідувати літоб’єднання, але постійно надсилав свої твори до редакції. Так, повноправними членами літературного товариства були Микола Ніколаєнко із Софіївки, Петро Василенко з Кінецьполя, Петро Осипенко з Мигії.
Первомайське літературне об’єднання за 30 років своєї діяльності отримало визнання і було представлене у літературно-художньому альманасі «Горизонт», який виходив в Одеському видавництві «Маяк». Схвальну оцінку дістали первомайці і від письменників Миколаєва [20].
Серед первомайських літераторів Валерія Феофанівна знайшла не лише однодумців у поглядах і переконаннях, а й близьких друзів, що оточили її увагою й підтримкою.
Тяжіння до просвітництва, бажання передавати знання і формувати літературний смак, виховувати естетичні почуття у сучасників спонукало Валерію Феофанівну до активного громадського життя у провінційному містечку. Вона брала участь у літературних вечорах, присвячених творчості відомих російських та українських поетів, розповідала їхні біографії, читала вірші [21].
Письменниця відвідувала засідання різноманітних клубів за інтересами, ходила до жіночого клубу «Сучасниця», учасники якого збиралися у районній бібліотеці. На одній із зустрічей Валерія Джулай читала оповідання «Незабутні» - про вчителів Первомайська 30-40-х рр. [22]. Своєю присутністю вона духовно збагачувала будь-які засідання. Її твори пробуджували найкращі почуття та емоції у людях і, водночас, примушували задумуватися над сутністю людського буття.
У своїй діяльності Валерія Феофанівна орієнтувалася на молодь, із задоволенням бувала у школі №4, де діяв молодіжний клуб «Подружка». Мета його роботи полягала в тому, щоб сприяти розвитку дівчат, які незабаром закінчать школу, в тих галузях життя, з якими вони не зустрічалися на уроках, сприяти вихованню в кожній із них щасливої дружини, матері. Для них Валерія Джулай читала вірші про кохання, вірність, щирість у стосунках [23].
Відвідувала письменниця і зібрання клубу цікавих зустрічей «Червона гвоздика», що виник у гуртожитку швейної фабрики. На перші збори запросили місцевих літераторів. Керівник літературного об’єднання Жанна Руських ознайомила присутніх з творчим шляхом найбільш відомих членів літоб’єднання. В цей вечір звучали вірші Миколи Вінграновського, розповіді про Андрія Ярмульського, Віталія Колодія, Миколу Палієнка. Перед учасниками зустрічі виступали Валерія Джулай, Галина Педченко, Людмила Мартинова. Слухачів зачаровували вірші Валерії Феофанівни та мелодійні українські пісні у її виконанні [24].
Час від часу вона ходила і на заняття політичного клубу «Меридіан», який працював у 10-му класі середньої школи № 3. Долучалася до обговорення теми «Поезія і музика у боротьбі за мир», читала вірші громадянського звучання [25].
У 70-80-х рр. у Первомайську набув поширення рух бібліофілів. Ще у 1975 р. у місті створили організацію Добровільного Товариства любителів книги УРСР, що проводила значну роботу з пропаганди книги. Серед колективних членів Товариства були завод імені 25 Жовтня і молочноконсервний комбінат, завод «Фрегат», швейна фабрика, Первомайські гранітний і гранітно-щебеневий кар’єри та інші [26]. Місцева інтелігенція тяжіла до літератури, до книги як основного джерела пізнання, духовності.
У 1981 р. у Первомайську було створено міський «Клуб книголюбів», що об’єднав людей найрізноманітніших професій, різного віку, естетичних смаків і уподобань. Головою клубу обрали Валерію Джулай. Бібліофіли збиралися раз на місяць у читальному залі міської бібліотеки, здебільшого, це були освітяни, лікарі, літератори, журналісти, технічна інтелігенція. Книголюби показували примірники із власних бібліотек, обговорювали твори класиків вітчизняної літератури, ділилися новинками із періодичних видань, Зустрічі проводила або ж сама Валерія Феофанівна, або ж відповідальний секретар міської організації книголюбів Л. Віленчик.
Валерія Джулай співпрацювала і з іншими товариствами бібліофілів, зокрема, з членами первинної організації Товариства любителів книги заводу «Фрегат» (голова Г. Корогодська), на засіданнях якого члени розглядали літературну спадщину поетів Б. Слуцького, О. Пушкіна, Є. Баратинського. Вони декламували вірші, слухали пісні, що були споріднені з тематикою творчості поетів, висловлювали власні думки від почутого, обговорювали цікаві епізоди із життя митців та їхніх сучасників, обмінювалися думками [27].
Любителі книги ініціювали у місті відкриття народного університету «Книга», ректором якого стала завідуюча міжвідомчої централізованої бібліотечної системи Н. Волкова. Вона й відкрила перше засідання, яке відбулося 8 грудня 1982 р., в музичному салоні міського Будинку культури.
Із першою лекцією на тему: «Роль та значення Всесоюзного товариства книголюбів у пропаганді книги» виступила відповідальний секретар міської організації книголюбів Л. Віленчик. Далі ініціатива перейшла до членів первинної організації Товариства любителів книги - дитячої музичної школи № 1. Вони представили слухачам програму: «Пісня – душа народу». Під час зустрічі було розкрито красу народної пісні, лунали розповіді про те, як народні пісні надихали письменників, композиторів створювати геніальні літературні й музичні твори [28].
Мешкаючи у Первомайську, Валерія Феофанівна переживала період творчого злету. На шпальтах «Прибузького комунару» з’явилися її вірші, оповідання, новели; серед яких: «Александру Блоку» (1980), «Сонет» (1980), «Хлопчик з тополиного хутора» (1980), «Триногий» (1980), «Монолог дільничного лікаря» (1980), «Баба Ганя» (1980), «Ой, летіли дикі гуси» (1981), «Осіння акварель» (1981), «Незабутні» (1981), «Сила натхнення» (до 30-річчя літоб’єднання) (1981), «А в нашому дворі…» (1982), «Великому поету» (1982), «И ни одна в кудрях моих еще сединка не белела» (1982), «Буран» (1982), «Дума про сонце» (1983), «Гімн Весни» (1983), «Данка» (1983), «На первый день весны» (1984).
Багато творів залишилися неопублікованими, деякі твори зберігаються у фондах краєзнавчого музею, інші - у приватних архівах, щось із часом було загублено і втрачено.
Творчість Валерії Джулай є різножанровою, водночас, всі її ліричні герої мудрі і виважені. Вони гуманні, стримані, вміють поважати людську пам’ять, почуття. Герої схильні до переживань, міркувань, емоцій. Персонажі сприймають життєві втрати смиренно і достойно. Вони не звинувачують, не засуджують, не прагнуть бунту, помсти. Їхня печаль велична, ностальгія чуттєва, кохання щире, співчуття безмежне, любов безкорислива.
Прекрасною є і пейзажна лірика, часто природа - віддзеркалення емоційного стану поетичного героя, іноді почуття ліричного персонажу навіяні станом природи. Людина і природа є одним цілим у часі і в просторі, їхні стани переплітаються і створюють єдиний світ.
Фактично всі твори позбавлені політичного забарвлення, здається, що їхня авторка жила поза межами радянської системи.
Її соціальний реалізм у людях, які мали мрії та прагнення, як хлопчик із тополиного хутора, який жадав навчання і, щоб потрапити до школи, перебіг вночі засніжену Синюху. Лід, на якій тріщав і потопав у холодній воді, що сочилася крізь тріщини. Хлопчик добіг до свого берега, до школи і до своєї мрії.
Валерія Джулай писала про те, що найбільше цінувала в людях, і про те, що зневажала. В оповіданні «Триногий» письменниця зіставляє п’яницю, який випрошує у перехожих мідяки, зі скаліченим собакою, у якого перебита лапа, але він не зазирає людям в очі, не випрошує, не лащиться, не плазує. Собака приречений, однак спокійний і відсторонений.
В оповіданні «Баба Ганя» письменниця окреслює ті риси характеру, якими, здається, й сама володіла. Це безмежна, щира любов до життя. Життя не святкового і безтурботного, а повсякденного, багатого на клопоти про все живе, що нас оточує, життя у гармонії з довкіллям, із працею, з близькими і з собою.
Писала і про учителів. У «Незабутніх» описує складну, психологічно напружену роботу освітян та їхні взаємини зі школярами. Із кожного рядка оживають портрети учителів минулих часів, окремим сюжетом живе їхня відданість професії, вміння розуміти учнів, цінити ті людські якості, що не зникають ані внаслідок зміни політичного ладу, ані внаслідок нових культурних орієнтирів, тому що вони є загальнолюдськими і незмінними.
Письменниця не ідеалізувала суспільство. Оповідання «А у нашому дворі…» присвячене кризовим моментам у житті місцевої громади. Конфліктам, які виникають між сусідами, хамству, яким наділені малоосвічені і некультурні люди. Письменниця тяжіла до реалізму, змальовувала життя з усіма його перевагами та недоліками.
Багатосюжетною і багатообразною є новела «Буран». Могутній, нестримний вітер, величний і невпинний, є проявом сили природи. На тлі природної стихії описуються стосунки між людьми: вміння дружити, допомагати один одному, прислуховуватися один до одного, незважаючи на етнічне походження і культурну окремішність жителів Теміртау. Не обійшлося у творі і без красивого і ніжного почуття закоханості, яке стирає всі межі та умовності у суспільстві.
Останні роки Валерія Феофанівна хворіла, її здоров’я залишилося у таборах, пережила інфаркт, пішла із життя 30 липня 1984 р. У місцевій газеті з’явився некролог: «І ось тепер, на 69-му році життя, перестало битися її серце. Буквально до останнього подиху не покидало її поетичне натхнення. Знаходячись у колі друзів і однодумців, написала вона свій останній вірш. Є в ньому такі рядки:
И, жизни подведя итоги,
Умрем без старости,
                  Как йоги.
Вона любила життя, а її творчість допомагала долати хвороби. Ось такою – життєрадісною, усміхненою й залишилася Валерія Феофанівна Джулай у наших серцях» [29].
Поховали Валерію Джулай у Первомайську на кладовищі в бік Кінецьполя. На пам’ятнику під портретом напис: «У віршах своїх ти пам'ять про себе залишила народу».
Обдарованість Валерії Джулай була багатогранною, вона мала талант до літератури, музики, співу, театральної гри. Її культурне просвітництво не мало меж. Ані репресії проти близьких, ані власний арешт та перебування у таборах Воркути і Північного Уралу не позбавили її бажання творити, пробуджувати в людях найкращі емоції, почуття, думки.

Список використаних джерел та літератури

1. Антологія поезії та прози з Буга і Синюхи… Степове многоріччя : [антологія / упоряд.: Г. Усатюк, О. Різниченко, Л. Куракін]. – Харків.: Видавнича група «РА» - «Каравела», 2001. – С. 171 - 178.
2. Я той, що духом не скоривсь : вiршi українських поетiв – політичних в'язнiв воркутинських та iнтинських таборiв / [упоряд.: М. Каганцов, Є. Лiсова, А. Попов, Ю. Тагiров]. – Воркута – Инта - Санкт-Петербург – Київ: Издательский дом «Личности», 2012. – С. 111. 
3. Доценко Р.І. Джулай Валерія Феофанівна / Р.І. Доценко // Енциклопедія Сучасної України. – Київ, 2007. - Т. 7. – С. 525.
4. Гусейнов Григорій Господні зерна. Художньо-документальний життєпис / Гусейнов Григорій. – Кривий Ріг: ПП «Видавничий дім», 2003. - Книга 7. – С. 434-440.
5. Гусейнов Григорій Господні зерна. Художньо-документальний життєпис / Гусейнов Григорій. – Кривий Ріг: ПП «Видавничий дім», 2003. - Книга 7. – С. 434.
6. Небеська М. «А вона – як тепла зірочка…» Спогад про поетесу / М. Небеська // ТВ Всесвіт. – 2013. – 24 січня.
7. Гармонія розуму і серця. Освіта міста Первомайська / [уклад. Струк Й., Теслер Л.] ; гол. ред. Остапенко Г.Ф.). – Миколаїв. -2006. – С. 11.
8. Гусейнов Григорій Господні зерна. Художньо-документальний життєпис / Гусейнов Григорій. – Кривий Ріг: ПП «Видавничий дім», 2003. - Книга 7. – С. 434.
9. Форум Репресовані вчителі Черкащини [Електронний ресурс]. - Режим доступу. : http://volya.ck.ua/forum/viewtopic.
10. Ковальчук І.В. Утворення і діяльність Житомирського міського проводу ОУН(М) у другій половині 1941 року / І.В. Ковальчук // Літопис Волині : Всеукраїнський науковий часопис. –2010. – С. 87.
11. Я той, що духом не скоривсь : вiршi українських поетiв – політичних в'язнiв воркутинських та iнтинських таборiв / [упоряд.: М. Каганцов, Є. Лiсова, А. Попов, Ю. Тагiров]. – Воркута – Инта - Санкт-Петербург – Київ: Издательский дом «Личности», 2012. – С. 111.
12. Гусейнов Григорій Господні зерна. Художньо-документальний життєпис / Гусейнов Григорій. – Кривий Ріг: ПП «Видавничий дім», 2003. - Книга 7. – С. 439.
13. Джулай В. Сила натхнення (до 30-річчя літоб’єднання) / В. Джулай // Прибузький комунар. – 1981. – 5 вересня.
14. Пибузький комунар. – 1969. – 29 березня.
15. Небеська М. «А вона – як тепла зірочка…» Спогад про поетесу / М. Небеська // ТВ Всесвіт. – 2013. – 24 січня.
16. Небеська М. «А вона – як тепла зірочка…» Спогад про поетесу / М. Небеська // ТВ Всесвіт. – 2013. – 24 січня.
17. Літературний четвер // Прибузький комунар. – 1980. – 12 січня.
18. Руських Ж. Заняття любителів поезії / Ж. Руських // Прибузький комунар. – 1980. – 6 вересня.
19. Руських Ж. Нові віші початківців / Ж. Руських // Прибузький комунар. – 1980. – 2 грудня.
20. Семенова Ж. Біля джерел / Ж. Семенова // Прибузький комунар. – 1981. – 4 липня.
21. Ремська Р. Душі натхнення поривання / Р. Ремська // Прибузький комунар. – 1980. – 26 січня.
22. Феофанова В. В гостях у «Сучасниці» / В. Феофанова // Прибузький комунар. – 1981. – 15 грудня.
23. Феофанова В. В гостях у «Подружки» / В. Феофанова // Прибузький комунар. – 1981.- 3 листопада.
24. Мірошниченко С. День народження клубу / С. Мірошниченко // Прибузький комунар. – 1981. – 21 лютого.
25. Феофанова В. Поезія і музика у боротьбі за мир / В. Феофанова // Прибузький комунар. – 1984. – 10 січня.
26. Лємєшев М.В. Книголюб / М.В. Лємєшев // Прибузький комунар. – 1982. – 20 липня.
27. Джулай В. Товариш пам'ять / В. Джулай // Прибузький комунар. – 1982. – 3 вересня.
28. Джулай В., Семененко Ж. Новий доробок книголюбів / В. Джулай, Ж. Семененко // Прибузький комунар. – 1982. – 15 грудня.
29. Пам’яті товариша // Прибузький комунар. – 1984. – 30 липня.

+1

337

Если верить автору этого материала, получается что первомайские ракетчики, полковник Сергеев, в 73 году должны были нанести ядерный удар по израильскому ядерному реактору во время очередной арабо-израильской войны. Я понимаю что тема спорная и рядовые исполнители ничего знать не могли, но озвучить тему надо, ведь у советских генералов всегда руки чесались по ком нибудь бахнуть, да и сегодня такие угрозы иногда звучат.

Советская атака на израильский ядерный реактор. Страницы истории   http://grimnir74.livejournal.com/5010355.html

Как пишет Мелубани, в ходе Войны Судного дня к 11 октября 1973 года советскому руководству стало ясно, что его арабские союзники терпят поражение: израильские танковые дивизии взломали сирийскую оборону на Голанских высотах, сирийская армия была уничтожена и израильские войска вышли в предместья Дамаска.

Не менее драматично развивались события и на египетском фронте — израильские войска форсировали Суэцкий канал и вели ожесточенные бои, уничтожая окруженную египетскую армию, путь на Каир был открыт.

В этот критический момент, как пишет Мелубани, командир советской ракетной дивизии полковник Игорь Сергеев (будущий маршал и министр обороны РФ) получил приказ о подготовке вверенных ему ракетных войск к нанесению ракетных ударов по перечню израильских целей. Среди целей, перечисленных в приказе, были ядерный реактор в Димоне, нефтехимический комплекс в Хайфе, авиабаза в Рамат-Давид и др.

Первоначально речь в приказе шла речь об использовании ракет с ядерными боеголовками, однако вскоре приказ был изменен на оснащение ракет обычными боеголовками.

Впрочем, через несколько дней было подписано соглашение о прекращении огня, и этот приказ был отменен.

0

338

Viktor
Выхваченный из контекста истории фак может сильно смутить не подготовленного читателя. Нужно почитать материалы истории этой маленькой но гордой страны, потом поуточнять позицию игроков покрупнее на разных кульминационных этапах этой истории и вопрос удивления отпадет сам собой.
Круиз на Остров свободы в 1962 тоже ведь не кокосы колоть предполагал силами нашей прославленной и закаленной.
Про войну Судного дня можно почитать здесь, есть точный абзац, когда именно противостояние между США и Союзом достигло высшего напряжения, в связи с развивающимися событиями войны. Также упомянут воздушный мостик "от нас" и "от них", первый проходил по коридору над нашим городом. Много другой, перекликающейся информации:
http://qps.ru/EGXMp

Отредактировано Крамар (16-06-2015 18:20:17)

0

339

Всім доброго дня. На початку була цікава рубрика про відомих людей Первомайська.
Наше місто прославили також люди із негативнем іміджем. Це теж історія.

Злочина група "Бім-Бом" і її учасники стали відомими.

http://sh.uploads.ru/t/dkjiJ.jpg

http://sh.uploads.ru/t/VBcJR.jpg

Більше можна дізнатися на сайті Первомайської міської бібліотеки.

0

340

Не то чтобы малоизвестная страница в истории города, но когда-то наш город удостоился упоминания в заметке журнала "За рулем". Правда его почему-то покрыли вечной пылью.

http://s7.uploads.ru/t/s23fd.png
http://s3.uploads.ru/t/KHRc0.png
http://s6.uploads.ru/t/IfEPR.png

Отредактировано Дромит (15-11-2015 23:12:07)

0

341

Noval написал(а):

ВРАДІЇВСЬКА ХЛІБОРОБСЬКА РЕСПУБЛІКА
Ю. В. Котляр

Какая интересная тема. Даже не знал о такой республике...

0

342

Недавно открыл для себя интересные детали биографии нашего прославленного земляка Ивана Черевичного. ...Закончил железнодорожную школу, два года работал землекопом на строительстве Первомайской ГЭС. Потом пошел добровольцем в Красную армию.
И у меня сразу родился вопрос, какая школа города сегодня преемница железнодорожной, есть ли там сведения о Черевичном и где установлен бюст героя?

0

343

Интересная история произошла в соседнем городе Балта. Там прошла конференция по вопросу какой же считать дату основания города. Историки, краеведы и представители общественности долго совещались по этому поводу, в связи с открывшимися новыми фактами. И Балта стала немного старше.
А как интересно у нас с этим делом? Ясно, что Ольвиополь от 1676 "начинается" и понятно почему. Голта в наших источниках упоминается в 1762, хоть это и сомнительно, чтобы на самой границе, в ответ или еще раньше турки свое поселение-укрепление не построили, а почти 90 лет скромничали. И Богополь - не ясно. Еврейскому кладбищу триста лет, про остальное и говорить не приходится. Иудейская община на пустом месте не появилась бы. И Конецполь теперь, он в черте города по новому генплану или нет? Упоминается он раньше Ольвиополя. Как быть? Что думает прогрессивная общественность?

0

344

В продолжение темы про год основания и про возраст нашего города.
Обратимся к первоисточникам, к трудам Сицинского Ю.Й. Его карту и описания к ней мы вспоминали уже, но внимательно по ней не путешествовали. А стоило бы!
Археологическая карта Подольской губернии:

http://s3.uploads.ru/t/rPGtV.jpg

Что особо привлекает меня, так это два участка земляных валов, что ровненькими линиями, одна параллельно другой, закрывают укромное место у слияния Буга и Синюхи с северо-запада. Оба сооружения начинаются у Кодымы и доходят до следующей реки до Буга (у Саврани) и второе (ближнее, что у Большого Бобрика начинается) до Днепра!
Кто-то в древности у нас тоже запирал ворота Полю.
В соседних, Румынии, Молдове и Одесской области, сохранилась целая сеть земляных сооружений, общее название Траяновы валы. Кому было под силу создать подобные гигантские насыпи, что протянулись на сотни километров, точно не известно. Ученые называют Антов.
Получается, что в IV - VII веках в наших краях под защитой трех рек и двух рукотворных сооружений было создано неприступное место.
Валы эти еще сто лет назад были отчетливо видны на местности, где-то возле Пушково они упоминаются в тексте Сицинского. Думаю, и сегодня они еще легко определимы. И уже активно прихватизируются.

0

345

Крамар написал(а):

Интересная история произошла в соседнем городе Балта. Там прошла конференция по вопросу какой же считать дату основания города. Историки, краеведы и представители общественности долго совещались по этому поводу, в связи с открывшимися новыми фактами. И Балта стала немного старше.А как интересно у нас с этим делом? Ясно, что Ольвиополь от 1676 "начинается" и понятно почему. Голта в наших источниках упоминается в 1762, хоть это и сомнительно, чтобы на самой границе, в ответ или еще раньше турки свое поселение-укрепление не построили, а почти 90 лет скромничали. И Богополь - не ясно. Еврейскому кладбищу триста лет, про остальное и говорить не приходится. Иудейская община на пустом месте не появилась бы. И Конецполь теперь, он в черте города по новому генплану или нет? Упоминается он раньше Ольвиополя. Как быть? Что думает прогрессивная общественность?

Крамар , как раз Богополь и лучше изучен чем Голта и Олвиополь.
На Богополе не может  быть 300-летнего еврейского кладбища ,  потому что 300 лет назад не было ни Богополя ни евреев на месте Богополя.
Год основания Богополя - 1750.
Богополь был   пограничной заставой на землях Потоцких и до начало 60-х гг  18 века евреев там не было.
Первые евреи на Богополе были арендаторы.До конца  80-х гг 18 века шла миграция ,  частично евреев с Волыни частично со стороны Голты.
Дальше уже за счет естественного прироста.
Скажем ,  архив Юго-Западнлго края говорит что в  1776 г. 3 евр., в 1784 г. — 80, в 1787 г. — 108 (27 домов) и в 1790 г. — 141 (84 муж. и 57 женщ.).

Отредактировано Alex68 (20-12-2015 20:13:20)

0

346

Alex68
Спасибо за отклик и внимание к теме. Приведенные Вами сведения относятся к истории писанной и т.с. к официальной ее части. Остается уточнить где и кем писанной. Согласно официальной версии, старшим является Ольвиополь, думаю, здесь не нужно пояснять почему. Соответственно нигде в легком открытом доступе не будет документов альтернативного направления. Но на месте есть еще устная история, сбрасывать со счетов ее не стоит. И есть соответственно иные источники, например архивы польские или турецкие. И не только. Пример Балты в том и заключается, она на том же приграничном участке, те же обстоятельства, а рассматривали век 14  (1526)... А почему - не было рядом конкурента, под которого нужно было "замолаживать" соседей.
Заметка про конференцию в Балте в 2013 году:
http://qps.ru/8VRv7

Отредактировано Крамар (21-12-2015 10:48:22)

0

347

Крамар , поселения  не создаються просто так.На это должны быть эконмическии или политическии причины
Место на котором находиться современный Первомайск был стыком границ 3-х государств : Олвиополя (России) , Голты(Османской империи)
и Речи Посполитой.
Естественно ,  что со стороны Речи Посполитой нужна была таможня.Земли эти были частными и принадлежали графам Потоцким.
Земля это средство производства и имеет ценность когда дает доход.Поэтому Потоцкии были заинтересованны чтобы на этих землях было поселениие.Плюс торговля с соседями.
Год 1750 как основание Богополя очень условен.Местечком он стал лет через 10-15.так что начинал он с таможни.
Кстати Богополь очень короткий период был уездным городом.Между 1795-1797 гг существовала Вознесенское наместничество с 12 уездами.
где Богополь был уездным город Богопольского уезда.Потом создали Подольсую губернию и он вошел в Балтский уезд
А что касаеться  "удревления" истории , то есть хорошая пословица  : "Господь бог не умеет менять прошлое поэтому он терпит историков".
Источники по Богополю встречаються в Украиских архивах.В Польских есть очень мало.А в турецких их быть не может по определению.

Отредактировано Alex68 (26-12-2015 11:21:07)

0

348

Alex68
Мне нравится Ваш рассудительный ход мысли. Попробуем предположить, что в допотоцкий период жизнь тоже существовала. И граница по Кодыме и по Бугу была. И земли кому-то принадлежали и таможня давала добро.
И Конецполь тоже. То есть земли уже польские, но «жизнь» на них еще не зародилась? Кавыль, дикие животные и ни гу-гу? А до Речи Посполитой, Литва Великая до Черного моря дошла и закрепилась, переправа работает, в Дашев сообщение налажено, а торговля Причерноморская с Балтийской сообщаются транзитом, населенного пункта еще нет? Не разрешили еще?
Пример с Балтой не такой простой. Мне не известны все аргументы, что рассматривались там на совещании, но я знаю некоторых участников того собрания. Их компетентность у меня сомнения не вызывает. Плюс материальные источники.
Балте существует довольно обширная система подземных ходов и в ней находят много предметов да и сама система своими размерами наталкивает на мысли об значительных ресурсах для ее строительства. За два десятка лет и силами нескольких сотен первопоселенцев такое не построишь, а после известной даты уже и необходимости не было. Граница ушла, набеги кончились. Значит ранее было поселение больше «заявленного» и было время и ресурсы. Система имеет ряд признаков, характерных для аналогичных сооружений в местечках Подолии, для временного укрытия всего населения, не сотен защитников крепости.
И Вы не поделились мыслями о практике умоложения. Очаков или Белгород-Днестровский тому примеры. Вернемся к возрасту общины, в Белгороде община была с момента его основания, возможно, жизнь в ней могла угасать, но в самом городе считают, что община жила там непрерывно, а ни как не с 18 века… или чуть ранее. И кладбище вписано в городские кварталы в таком месте и не меняло своего расположения.
Про писанные источники. Есть они в архивах или нет, может сказать только тот, кто провел в этих архивах много-много времени. И даже потом бывают открытия. Так же и на месте, археологические работы не проводились. А описания городищ, валов, каменных развалин имеются.
Другой источник – надписи на мацейвах, тоже не исследовались. Хотя экспедиция Ан-ского в Богополе работала. Но дошло ли дело до кладбища не известно. Все еще впереди.
Карта посланника польского короля товарища Занони, указывает на поселение Олта на левом берегу Буга, на месте Богополя примерно или ближе к Парановке (Паромовке). И Броневский про крепостцу пишет, что возле устья Кодымы и Синеводы расположена.
Поэтому была ли жизнь на Марсе, не было жизни на Марсе, это науке не известно, по тому что она этим еще не занималась.
Эти вопросы мы уже рассматривали в теме интернетконференция по истории ВКЛ.
И еще один момент, у нас граничили земли польские, турецкие и запорожские... или мы про совсем разных историков?

Отредактировано Крамар (26-12-2015 16:54:17)

0

349

Крамар ,  было ли поселение на месте Богополя 500 лет назад я не знаю.Никогда не встречал нигде источников.
Возможно,  для любитеей - краеведов это имеет значение.
Я занимаюсь генеалогией своей семьи уже 15 лет и имею большую коллекцию документов.
Я знаю что мои предки переселились в Богополь во второй половине 18 века,  а до этого пришли из Волыни.
На терриории где постоянно шла перекройка границ ,  восстания очень сложно определить что стояло на месте данного поселения.

+1

350

Alex68
Спасибо за любителей-краеведов!
И продолжаю знакомить с материалами, не вошедшими в подготовленную к изданию книгу о Первомайске.
Это история о развертывании в Голте полевого госпиталя из Оренбурга во время русско-турецкой войны 1877-78 годов.

...Здесь, как и по всей стране, стало шириться общественное движение «в помощь славянам, пострадавшим от турок». В его зарождении и развитии немалая заслуга местной прессы, в особенности первой частной газеты «Оренбургский листок». В числе организаторов и активных участников этого движения были представители губернской администрации, купечества, интеллигенции. Благодаря их усилиям в самом начале войны стало активно действовать местное отделение Общества попечения о раненых и больных воинах. При нем возник Дамский комитет под председательством О. К. Крыжановской, супруги генерал-губернатора. Оренбургский городской голова обратился к гражданам с призывом принять участие в сборе пожертвований в пользу учреждений Красного Креста. Уже в первый день Дамским комитетом было собрано 1244 рубля 94 копейки. По инициативе ахуна Караван - Сарайской мечети и имама соборной мечети в Оренбурге жители-мусульмане стали охотно вносить деньги и вещи для лазаретов русской армии.
   Важным делом оренбургской общественности стало создание на народные средства передвижного госпиталя на 100 коек. В короткий срок для него были подготовлены кибитки, пожертвованные казахами, необходимые медикаменты, перевязочные средства, постельные принадлежности, теплая одежда, подобран медперсонал. Направившись ближе к району боевых действий, госпиталь расположился в селе Голта близ города Оливиополя Херсонской губернии и работал с августа 1877 по май 1878 гг. Только за январь-февраль 1878 г. он принял на излечение 355 человек. Преодолевая массу трудностей и неудобств, сотрудники госпиталя самоотверженно трудились, выхаживая раненых и больных воинов. Главный врач госпиталя Б. Шапиро особенно высоко ценил подвижническую деятельность старшей медсестры баронессы Марии Карловны фон Гершау, отмечая ее «беспредельную преданность делу», «радушное и гуманное отношение к больным». Оренбургский госпиталь посетил и высоко оценил великий русский хирург Н. И. Пирогов...

(фрагмент статьи Ю.С. Зобов)
Источник: История Оренбуржья. Уч. пособие, Оренбург 1996.
Опубликовано в INTERNET: 2006, декабрь
http://his95.narod.ru/oren/istor_5_5.htm
Все фронтовые аспекты материала не обсуждаем - не наша тема и формат.

Сохранился рисунок
http://s2.uploads.ru/t/ybz8N.jpg
Спасибо нашему земляку ( Дудов Алексей Николаевич).
И про место расположения-предположительно в предместье Голты со стороны Птицекомбината выше ЖД.
Пирогов Н.И., вероято, посетил наш город.

Отредактировано Крамар (06-01-2016 10:56:01)

0

351

Гетманъ Малороссійскій Графъ Разумовскій, въ Октябрѣ 1763 года, требовалъ отъ Коша вѣрныхъ свѣденій, по дошедшимъ уже до него слу
хамъ: » за рѣкою Бугомъ, и съ какого временинаселяются слободы? и какимъ именно народомъ?« Кошевой (въ Февралѣ 1764) отвѣчалъ:

» Ханскія слободы, которыя за рѣкою Бугомъ населяютъ, суть:
1) Слобода, называемая Голта
съ прошлаго 1762 года надъ р. Богомъ, при самой Россійской границѣ противъ Слободскаго козачьяго полку ") слободы Орла (Ольвіополя), въ ней поселенія до 30 (избъ);
2) другая слобода называемая Кривое Озеро,
состоитъ за р. Богомъ при рѣчкѣ Кодымѣ противу Лядской (Польской) слободы Криваго-Озера, разстояніемъ отъ Россійской границы верстъ съ 20, заведена селеніемъ съ того-жъ 1762 года; поселеній въ ней до 40 хатъ хатъ;
3) третья слобода Ясеновое,
въ гору той-же рѣчки Кодыми, противъ большой Лядской слободы Ясеновой-же, разстояніемъ отъ Россійской границы верстъ съ 60, началась съ селеніемъ зъ
1761; въ ней поселеній до 20;
4) четвертая слобода, прозываемая Гвята (?), въ гору-жъ Кодыми, противъ Лядскаго городка Гвяты, разстояніемъ отъ Россійской граншцы верстъ зъ 70; какъ по
селилась-будетъ годовъ до 10 (1755); поселеній же въ ней до 300;
5) пятая слобода Прилеты,надъ Кодымою-же, разстояніемъ отъ Россійской границы состоитъ верстъ съ 50; какъ поселилась будетъ годовъ съ 10 (1753); въ ней жилей бо
лѣе 100;
6) городъ Барта, противу Лядскаго городка Палѣева-Озера, разстояніемъ отъ Россійской границы состоитъ въ 80 верстъ, при Кодыми-жъ въ гору; какъ поселено годовъ боль
ше 15 (т. е. 1748), въ ней поселеній болѣе 500 ").

Въ тѣхъ слободахъ и городѣ живутъ Волохи,Жиды и почитай въ большую половину, во всякой слободѣ, народа такого, какъ и Малороссійскій (т. е. Запорожцевъ); а коликимъ числомъ въ тѣхъ
мѣстахъ и городкахъ Россійскаго имѣется народа, того дознать невозможно.

0

352

Noval
п.4. Гольма. Источник- Скальковский?
И Барта (Балта) - от бартер?

Отредактировано Крамар (28-12-2015 15:59:00)

0

353

п.4. Гольма. Источник- Скальковский?

Верно, он самый.

И Барта (Балта) - от бартер?

Сие мне неведомо.
Автор сочинения давно усоп.
Исследователь перечислял населенные пункты с востока на запад:
Голта - Кр.Озеро - Ясеновое - Гвята - Прилеты - Барта.
Слобода Гвята(?) находится между Ясеново и нынешними Перелетами (у автора Прилеты).
Там всего два населенных пункта - Познанка и Гольма.
Гольма более подходит, как по мне.
Ну и далее, есть лишь один город - Балта (у автора Барта).

Городок Палиево Озеро это Юзефград?

Крамар писал:

Что особо привлекает меня, так это два участка земляных валов, что ровненькими линиями, одна параллельно другой, закрывают укромное место у слияния Буга и Синюхи с северо-запада. Оба сооружения начинаются у Кодымы и доходят до следующей реки до Буга (у Саврани) и второе (ближнее, что у Большого Бобрика начинается) до Днепра!
Кто-то в древности у нас тоже запирал ворота Полю.

Видел вал вдоль реки Кодыма.
Мне кажется, что все эти валы природного происхождения.
К экватору сходили ледники после ледникового периода. Они и оставили сии морщины на теле земли.
P.S.Хотя версия о пращурах-великанах перелопативших не одну тысячу кубов земли, намного завлекательнее.
Без помощи прибульців з космосу явно не обошлось.

http://s018.radikal.ru/i522/1512/0b/8251e8291863.jpg

Отредактировано Noval (18-04-2017 00:31:27)

0

354

Прошу Вашего участия, уважаемые господа, товарищи, панове.
Попробовал перенести обозначения (высохшие русла рек, две мельницы и два поселения) с карты Риччи Занони на карту "google".
Русла со спутника хорошо просматриваются. Их можно использовать как ориентир.
У кого какие соображения?
Красными кругами пометил ориентиры ныне существующие: изгиб реки Синюха и группа островов у с.Чаусово.

http://s016.radikal.ru/i337/1512/80/a306872065bb.jpg

Отредактировано Noval (28-12-2015 19:43:01)

0

355

Noval
Квадратик - ориентировочный центр, что на Советской, думаю, нужно подвинуть чуть ближе к Синюхе, примерно на развилке Родимцева и 13 съезда и даже дальше вдоль Родимцева на север. Но это глядя на карту, а нужно на местности еще подкорректировать, там должны быть "остатки" ровной площадки, ровной по рельефу.
Второй - подумаю. Но два храма - очень показательно. Это или два отдельных населенных пункта или две общины, т.е. православные и католики, или разросшаяся одна община католиков уже на два храма. И это середина 18 века, Богополю, типа, 10-15 лет!
Второй квартал, возможно, подвинуть ближе к Бугу, поселения были маленькими, и вся жизнь была связана с рекой, поэтому центр поселения (майдан) или ратушная площадь в будущем, должна быть ближе к реке. Как площадь у Покровской церкви.
И про валы, естественное происхождение от ледника не подходит, нет ни одного совпадения с реальным их расположением. А защитные функции от движения "прибульцев" по суходолу, или возле моря самая южная на схеме, тоже поперек маршрутов обхода вокруг моря, все налицо.

Отредактировано Крамар (28-12-2015 20:35:34)

0

356

Судя по пояснениям к карте, в междуречье изображены не храмы, а действующее поселение и развалины крепости, т.к. навершие в виде флажков, но не крестов.
А может Wioska (село).
Dwor lub zamek;
Zamek spustoszony.
литера "D" обозначает Dolny albo niski (долина, низина)

Согласен насчет квадратов, уважаемый Крамар. Их стоит не только несколько сдвинуть, но и уменьшить.Пока нет времени более точно локализовать поселения на карте Googl.
Как найти ровное, плоское место? Оно застроено.

Отредактировано Noval (18-04-2017 00:33:24)

0

357

Noval
Плоское место на местности, несмотря на застройку, будет нести в себе какие-то признаки давнего поселения.  Например не прямоугольные кварталы и майдан, площадь. Еще направление лучами от него улочек. Нужно попытаться это увидеть.

0

358

В нашем городе есть адрес, связанный с именем известного писателя, историка и нашего современника Марка Александровича Поповского.

Жизнь его была драматична как и время 20 века ( 1922, Одесса — 2004, США) , как и судьба его героев.
Марк родился в семье образованных одесских евреев.
Перед войной учился в Военно-медицинской академии. На фронте был медиком.
В 1952 г. окончил филологический факультет МГУ. Жил в Москве.
В СССР (до эмиграции) вышли 18 книг Марка Поповского, посвященных, главным образом, деятелям науки.
Автор художественных биографий учёных Вавилова, Хавкина и других; исторических романов, очерков.
Член Союза писателей (1961—1977), Союза журналистов (1957—1977) СССР.
В 1970-е гг. был диссидентом, собрал библиотеку Самиздата, подписывал письма-протесты. В 1977 г. снабжал западные газеты и радиостанции информацией о жизни в СССР, был взят в оперативную разработку КГБ.
Эммигрировал в 1977 г., позднее обосновавшись в США. Жил в Нью-Йорке, в Манхеттене.
Сотрудничал с радиостанцией «Свобода», газетами «Новое русское слово», «Панорама», литературными журналами.[1] Один из основателей Клуба русских писателей Нью-Йорка. Вице-президент организации «Писатели в изгнании» американского отделения ПЕН-клуба. (по материалам Википедии)
Часть книг Марка Поповского издавалась для школьников. Но были и книги для зрелого читателя. Сам автор главной работой называл «Жизнь и житие Войно-Ясенецкого, архиепископа и хирурга», Paris, YMCA-press, 1979. Другую книгу, которую можно выделить, написанную тоже на Западе, вернее законченную и изданную, это «Дело академика Вавилова», (1983), в Москве издана в 1991. Она была написана на основании материалов из дела академика Вавилова, с которым автор ознакомился в московском архиве. И это единственное биографическое произведение, написанное на основе детального ознакомления с делом репрессированного такого ранга.
Материалов о Поповском не много. Примечательным для знакомства с автором, было интервью радио Свобода, которое писатель дал в своей нью-йоркской квартире, посвященное его 80-тилетию.
Здесь Марк рассказывает и о феномене советского человека, который переезжая на Запад, остается советским. О проблемах эмигрантов литераторов, о своей жизни в многонациональном мегаполисе.
И о своем творчестве, о возможностях. Сменив десяток профессий, не самых престижных и совсем не высокооплачиваемых, он с радостью приходил после рабочего дня домой и садился за главную работу своей жизни, написание книг, статей, подготовку выступлений на радио.
Полный текст интервью радио Свобода Марка Поповского здесь:
http://qps.ru/qViey
В нашем городе жила мама Марка Поповского, во втором браке Рожевская Бронислава Ильинична.
Она переехала в Первомайск из Одессы, сюда приходили от Марка письма. Домик ее был на центральной улице Голты, сегодня улице Грушевского. Здесь всегда ждали весточку от сына и нетерпением читали каждую его книгу. Это еще один адрес, пока не известный и не упоминавшийся, связанный с именем писателя Марка Поповского.
Небольшой рассказ о маме Марка Поповского, ее втором муже Лазаре Юдолевиче и обстановке у них дома будет напечатан в подготовленной книге о нашем городе "Переправа".

Отредактировано Крамар (04-01-2016 15:46:21)

0

359

Нужна помощь зала знатоков. Помогите определить участников закладки первого камня в фундамент первомайского института - филиала ОТИХП. Сегодня здание колледжа. Кто бросает камень, кто руководит и не Райнер ли справа в костюме и с папироской?

http://s7.uploads.ru/t/8Vp14.png

Отредактировано Крамар (19-01-2016 12:39:46)

0

360

История о том, как увлечения мальчишек привели к закрытию "исторического" промысла речной глины и закрытию производства самодельного кирпича в Конецполе в середине шестидесятых прошлого века.
В те давние времена все были увлечены достижениями научно-технического прогресса и внимательно следили за тем, как космические корабли бороздят просторы необъятного Космоса... Мальчишки зачитывались журналами про достижения техники и человека науки. И пока Космос был для них малодоступен, они всячески искали возможности побороздить просторы земные.
Ходили в походы, ганяли на велосипедах по сотне км за день, изучая местность (до Кривого через Кумары, а обратно уже по Геновской). Также было принято внимательно наблюдать за природой. Так регулярные паводки и ледоходы вместе с летним сбросом воды открывали много нового на дне наших рек. Но дожидаться летнего мелководья часто времени не было, все жили интенсивным ритмом брать милости от Природы. Поэтому несколько ребят из 9 школы соорудили нехитрое устройство для длительного ныряния. Это был обычный поливочный шланг, идин конец которого крепко закреплялся на плотике из пенопласта, а второй ныряльщик брал в руки и нырял с ним на дно реки и там через него благополучно дышал, внимательно рассматривая все сокрытое рекой через маску. Казаки с камышинкой а эти со шлангом - прогресс науки и техники!
Эти опыты давали результат, кроме научно-практического - получилось и работает, можно долго быть на глубине и исследовать дно, находились разные ценные предметы. Блесны, предметы быта, гильзы и разное ржавье.
Но однажды ныряльщики вытащили рог древнего быка. Рог немаленький! Вместе с куском балды своего древнего хозяина рог был сантиметров девяносто длинной и еще кусочек его на конце был потрачен временем и в битвах, наверно. Да и форма его была не местная. Полистали мальчишки всякие умные книги (в то время Гугл еще только зарождался в их умах и их сверстников на другой стороне планеты) и определили, что зверь явно шибко древний. И отправили они письмо с фотографией прямо в областной
краеведческий музей. В скорости приехал из области дядичка в очках и с бородкой, все на месте осмотрел, забрал рог, а на словах сказал, что носил его древний-придревний толи буйвол толи бык толи тур. И жил он в наших местах еще до потопа или двух...
А еще через некоторое время на берегу установили металлическую пластину с надписью, что это место охраняется законом и была здесь стоянка древнего человека. Про быка ни слова, зато приписка внизу - всякие земляные работы ЗАПРЕЩЕНЫ.
А место это, нужно сказать, много лет было излюбленным промыслом речной серой глины. Это длинный полуостров у впадения Кодымы в Буг. В близи пляжа на Бугу вся поверхность его была изрыта ямами, там добывали эту самую глину и прямо на месте мешали ее с чем надо, закладывали в деревянную формочку на два кирпича, уплотняли, ровняли и вынимали, оставляя сушить на летнем солнце и ветерке недельки на две. Потом грузили на телегу и увозили к месту строительства очередного традиционного жилища. Сегодня подобное действо можно увидеть в виде праздничного шоу под Киевом в Триполье, наверное... А тогда это было обыденным делом, назывался полученный материал лампач (саман) или вальки.
Говорят, также строили жилище и сто и тысячу лет назад и в Африке и в Турции, и везде, где была глина на земле и в голове.
Но у нас тогда этот промысел был прикрыт. А рог много лет украшал соответствующую экспозицию в музее Николаева и сегодня еще там.
Ученый дядечка работал рядом и часто приходил в зал с рогом и подолгу размышлял, глядя на него. Говорили, что самые неожиданные ученые мысли приходили к нему именно во время этих медитаций.
А мальчишки те выросли и тоже стали немного учеными.

http://s6.uploads.ru/t/Wb9Mk.jpg
Рог того самого тура.

http://s7.uploads.ru/t/XeFSc.jpg
Так выглядит место добычи глины для лампача сегодня.

Материалы, вошедшие в книгу "Переправа", готовится к печати, следите за объявлениями.

Отредактировано Крамар (02-02-2016 15:41:05)

+1


Вы здесь » Форум Первомайска Николаевской обл. » История Первомайска » Малоизвестные страницы истории Первомайска